Сказати по правді, думка про спільну подорож із батьком не уявлялась мені занадто радісною чи щасливою, оскільки вже доволі багато часу минуло відтоді, як я усвідомив, що ані йому, ані матері немає до мене геть ніякого діла. Не можна сказати, що я нещасна дитина абощо, просто з батьком у нас банально немає узагалі ніяких спільних тем для розмов. Він геть нічого не знає про мене, моє життя чи інтереси геть невідомі йому… Є таке питання в авіації як “фатальний поворот”, можливо, щось схоже відбулось у нас із батьком, оскільки неможливо однієї
Щоразу, коли я про щось питаю батька, намагаючись зав’язати розмову, він гримає на мене, розлюченим голосом починає кричати, від чого я нервуюсь, а руки починають дрижати. Коли батько виринув з води і я побачив, що він стікає кров’ю, в мене знову затремтіли руки, проте вже з іншої причини. Я усвідомив, що зараз є єдиною істотою в радіусі кількох кілометрів, яка може
Я не думав ані про наші напружені стосунки, ані про його грубий голос, ані про весь біль, якого завдали мені його докори. Все це зникає, коли в тебе на руках помирає тато… Якби зараз мене попрохали б заново продемонструвати, як я посадив літак чи як я ним кермував, не думаю, що в мене вийшло б. Я мало що пам’ятаю, все вкрилось якоюсь пеленою або туманом. В голові билась лише одна думка, думка про порятунок батька.
Коли двері операційної зачинились, а лікар запевнив, що з татом все буде гаразд, я не міг стримати сліз. Знаю, що батьку не сподобалося б, але напруження, усі мої переживання врешті зникли. Я усвідомив, що з ним усе буде гаразд. Як би там не було, у нас з’явився шанс на краще життя, на теплі стосунки батька з сином, і, можливо, я більше не буду занедбаною дитиною, а стану дитиною бажаною.
Я сподіваюсь на це, тату!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)