Популярність письменнику принесла серія історичних романів “Прокляті королі”, в яких Дрюон звертається до далекого періоду французької історії, до XІV століття, періоду, коли були закладені основи французької абсолютистської держави. Події середини XX ст. були настільки повчальними, що звернення до минулого стало необхідністю. Історичний сюжет дає можливість письменнику на реальній основі, яку дають йому конкретні факти минулого, передати своє бачення людської сутності, своє уявлення про людину. Для Дрюона історія – це засіб відповісти
Письменник шукає відповідь на питання, що було актуальним у Франції 50-х років XX ст.: яка роль особистості в історії, яка діалектика відносин між особистістю і масами, що породжує історичні трагедії.
“Залізний король” – перший роман серії, в якій головною фігурою є король Філіп ІV Красивий, чиє суворе і жорстоке царювання відмічено бажанням до національної єдності. Дрюон змальовує сильні характери, розкриває їх в дії, в боротьбі. Основним об’єктом
Різноманітні характери королів і всіх причетних до влади героїв оцінює письменник, головним чином, виходячи із здібностей звалити на свої плечі трагічно важкий обов’язок керувати, вирішувати долю держави, долю людей. Всіх правителів циклу “Прокляті королі” можна умовно розділити на дві групи – розумні, діяльні, думаючі про благо держави і нікчемні, жалюгідні егоїсти, що задовольняють лише свої примхи.
Дрюон в пролозі до роману “Залізний король” розкриває на перший погляд парадоксальне твердження: при Філіпі Красивому – мудрому, відданому своєму ремеслу монарху… Франція була великою державою, а французи найнещаснішими із людей. Філіп ІV з самого початку постає перед нами як цілеспрямований і жорстокий владар.
В ім’я торжества власного принципу, як це було з тамплієрами, він згоджується засудити невинних.
Роман “Історична фреска” піднімає проблему влади, взаємин короля і народу, моральності історичної особи. У Великобританії другої половини XX ст. з’явилось чимало яскравих і самобутніх авторів, що зайняли достойне місце в історії світової літератури.
Івлін Во (1903-1966) художник великого дарування, один з визначних сатириків XX ст., почав свій творчий шлях після Першої світової війни романами “Занепад і розруха” (1928), “Мерзенна плоть” (1930) – сатирична замальовка аристократичного і університетського середовища. Найбільш яскраво розкривається талант І. Во у творах “Повернення в Брайсхед” (1945) і трилогії “Почесний меч”. У творах І. Во знайшли відображення головні риси його світогляду.
З одного боку, І. Во – критик політичних і моральних настроїв Великобританії, з другої – прибічник католицизму, він сумує за “доброю старою Англією”, шукає опору в старій аристократії, її ідеалах.
Звідси в його творчості переважають дві лінії – сатирична і романтична. Позитивні герої втілюють моральну програму, близьку письменнику, але досягти успіху, як правило, не можуть і отримують поразку. І. Во використовує різні засоби комічного: парадокс, іронію, гіперболу, гротеск.
Багато творів можна віднести до трагіфарсів. Так, в основу роману “Незабутня” (1948) був покладений незвичайний епізод: молодий поет спалює в крематорії для собак тіло своєї коханої, що отруїлася, і бере за це гроші в другого претендента на її руку; разом з цим юнак зовсім не приховує своїх почуттів жалості і любові до “незабутньої”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)