Найвыдомыша у світі книга, Біблія, складається з двох частин – Старого та Нового Заповіту. Старий Заповіт створювався з XV ст. до н. е. різними людьми: Мойсеєм, який обгрунтував християнські засади існування людини в “П’ятикнижжі Мойсея”; наймудрішим з царів Соломоном, поради якого продовжують лишатися актуальними дотепер, царем Давидом, автором більшості релігійних гімнів – Псалмів, та іншими представниками свого часу. Текст Старого Заповіту був упорядкований приблизно в 400-350 рр. до н. е. Старий Заповіт висвітлює події, що відбувалися
Якщо покладатися на відомості з Нового Заповіту, Христос пройшов через смерть, а потім – через воскресіння. Саме тоді учні Ісуса почали записувати його біографію. Слово “Євангеліє”, яким називаються життєві описи Ісуса, позначає добру вість. Новозаповітне
Сюжети всіх Євангелій майже ідентичні, адже розповідається в них про ті ж самі події. Але оповідачами виступають різні люди, тому повна картина діянь Ісуса Христа постає тільки після прочитання всіх чотирьох Євангелій. Лука був єдиним освіченим євангелістом. Грек за походженням, він жив у Антіохії, яка на той час вважалася третьою світовою столицею після Рима й Константинополя.
Його Євангеліє носить характер послання. Натомість твір Іоанна відрізняється від інших легкістю сприйняття, художністю та своєрідністю. Усі чотири Євангелія висвітлюють події життя Ісуса Христа: його народження та чудесне спасіння під час убивства Іродом усіх немовлят; його проповідницьку діяльність; дива, які він творив, лікуючи людей та наставляючи їх на путь праведну; розп’яття Ісуса Христа на Голгофі та його воскресіння з мертвих. Євангельські книги зворушують нас своєю щирістю, неупередженістю, цікавістю розповіді.
Вони поєднані спільною ідеєю – ідеєю вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, яка є основою життя за християнськими законами.