Сучасна Література гідно продовжує традиції класики.
В. Белов, подібно Л. Толстому, любовно виписує всі деталі. У письменника відчувається явне милування збіглої, котре, як уважає письменник, відновити можна, але при г величезній напрузі сил. Для цього треба бути в злагоді із природою й самим собою.
“Плотницкие оповідання” – характерний добуток для всіх “деревенщиков”. Олеша й Авинер – два старі. Олеша живе за Божеськими законами, у нагороду йому за це – рожева лисина.
Авинер вибився в сільські начальники, коли дзвін
Для Белова це вічний конфлікт морального й бесівського.
В. Распутін продовжує цю тему. Його мужики й баби живуть тими природними цінностями, які ми зараз втрачаємо. Для письменника важливий не соціальний, а моральний конфлікт.
У повісті “Останній строк” сюжет гранично простий, але ідеї важливі. Ганна скликає дочок, нібито на похорони. При зустрічі для автора зав’язується всі, хоча зовні нічого
Через два дні діти роз’їжджаються, а Ганна вмирає.
Ганна жила так, як жили до її багато поколінь, її бабка, мати. Це життя в злагоді з миром і собою. Ганна доходить висновку, що не зрячи прожила життя. Є від кого (від дітей) піти й до кого. Себе Ганна судить по найвищій мірці.
За Танчару вона судить себе. Щоб вигодувати дочка, мати крала молоко. Тепер, думає Ганна, дочка розплачується за гріхи матері. Програмним добутком письменника стає “Прощання із Запеклою”. Молодим незрозуміло, за що чіпляються старі.
Дар’я, перед тим як піти, обряджає хату, як небіжчика. А незабаром рідні хати полыхнут. Цей вогонь стане символом для Распутіна, що він доведе до вищої крапки в повісті “Пожежа”. Горять орсовские склади. “Тільки навколишні не гасять його, а тягнуть усе, що можуть. Це не люди, а архаровці, перекотиполе, які за гроші всі “зроблять, кого й що хочеш погублять: будуть саджати дерева або рубати їх, заради премії.
Ці герої живуть одним удень із психологією: “Після нас хоч потоп”. Це тимчасові правителі без Корінь.
Дар’я прощається з будинком, що батько будував, де вона дітей родила, щаслива була із чоловіком. А навколо вже сокири вдарили, не пощадили цвинтарних хрестів.
Белов і Распутін – письменники-“деревенщики” із близькою філософією. А висновки роблять різні. Белов корінь зла бачить у сторонніх інородцях, жидах. Распутін винить городян-чиновників, яким все безразлично, вони иваны, що не пам’ятають споріднення.
Це страшно: якщо сьогодні ти розоряєш цвинтар, то завтра вб’єш старого.
В. Астафьев же бачить корінь зла в радянській системі, що зіпсувала людину. У повісті ” Цар-Риба” з’являється герой Гога, він городянин, що із фронтової нагороди старого зробить блешню для лову риби. Гога Герцев (натяк на Герцена) – це символ радянської системи, що знищує душу людини. В оповіданні “Людочка” просту сільську дівчину знищили, поглумившись над нею. Вітчим мстить кривдникам.
Добро нібито тріумфує. Але добро не моральне, а лише фізичне. В “Сумному детективі” тітка Шапа жалує своїх кривдників.
Місто для Астафьева – корінь зла. “Надія на те, що людське в людині проб’ється”. Але суспільство до всьому равнодушно, ніхто нікого не жалує. “Деревенщики” доходять висновку, що мир зруйнований, душа залишилася тільки в старих і бабах, а діти вже всі загубили. “Деревенщики” пропонують військово-патріотичне примусове виховання. Вони говорять, що із приходом цивілізації ми загубили щось важливе, древні корінь, природну життя.
Туман огорнув Матеру, тільки листвень видний. Що це – хрест на могилі або маяк надії? Це трагедія великого розладу минулого й сьогодення, відриву від корінь, від природного життя.
Коли розв’яжеться ця трагедія?
У сучасній прозі В. Маканина, Т. Толстой, В. Ерофеева, Л. Петрушевской з’явився новий герой – не негідник, не мрець, але й не “промінь світла в темному царстві”, а звичайна людина. Ці письменники на мир дивляться по-іншому. Їхню прозу називають “інша”. Вони проголосили, що відмовляються від догмата ідеології, від усього, що становило ідеали літератури XIX століття, тому що її гуманізм загинув у печах Освенцима й Гулага.
В “іншої” прози є кілька характерних рис: вона опозиційна до всього офіційного, іронічна й пародійна.
У повісті Пьецуха “Нова московська психологія” гранично простий сюжет. Пропала бабуся з коммуналки. Сусіди, не довго переживаючи, вирішили розділити житлоплощу.
Між ними розпалюється теперішня Війна за ці метри.
Пародія улюблена Тетяною Толстої. У цьому жанрі написаний збірник “На золотому ганку сиділи”. Оповідання “Коло”, один з найцікавіших у збірнику, досить забавний, але це тільки на перший погляд. Життя героя показане в абсурдному світлі. Проживши досить щасливе й благополучне життя, Василь Михайлович розуміє, що не знає життя, йому хочеться змін: він іде до Клари, потім до Світлі… Ізольді – піднесеній, неземній жінці, але йому схотілося котлет і… він повернувся додому.
На сорокаліття йому подарували: радіолу, фотоапарат, годинники… Це не життя, а заміна життя. Життя героя нескінченне й одноманітна.
Йому не під силу Ізольда, йому привычнее з котлетами.
У повісті Веніаміна Ерофеева “Москва – Петушки” показане сучасне життя з паралічем віри, невтримним пияцтвом. Часом письменник романтизує пияцтво. Виникає енергія бунту. Хоч у канаву із пляшкою, але не буду брати участь у загальному обмані.
Якесь п’яне юродство. І ще один шар: Веничка ніколи не доїде до Петушков, де чекає його улюблена. Ангели відступають, а вступають біси. Це епітафія спившимся, тому що в цій країні завжди було легше з п’яними й п’яним. П’яні – добрі, тверезі – безжалісні.
Книга відштовхує невтримним пияцтвом. Але це “плач” по поколінню, що не хоче брати участь у говорильні. Для сучасної прози характерна замаскированность авторської позиції, отстраненность письменника від зображуваного, небажання давати моральні оцінки героям і подіям.
Герої Петрушевской так само в розладі з усіма, з миром, у якому живуть. Її герої занурені в себе, свої переживання, невпорядкованість, зовнішній мир їх не цікавить. Вони самотні, кинуті найближчими й рідними.
Цей напрямок одержав назву постмодернізму. Це відмова від людини як вищої цінності життя. Напрямок перегукується з модернізмом, розриваючи все, що було напрацьовано класичною літературою XIX століття. Але бачити в цьому відбиття життя не хочеться, занадто все пессимистично
(2 votes, average: 3.00 out of 5)