Михайло Петренко – Небо

НЕБО Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав. Далеко за хмари, подальше од світу,

Шукать собі долі, на горе привіту І ласки у зірок, у сонця просить, У світлі їх яснім все горе втопить. Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий, Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей: Хіба ж хто кохає нерідних дітей? Кохаюся з лихом, привіту не знаю І гірко і марно свій вік коротаю, І в горі спізнав я, що тільки одна – Далекеє небо – моя сторона. І на світі гірко, як стане ще гірше, – Я очі на небо, мені веселіше!

Я в думках забуду, що я сирота, І думка далеко, високо літа. Коли б мені крилля, орлячі ті крилля, Я б землю покинув і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо польнув І в хмарах навіки от світу втонув!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Михайло Петренко – Небо