Дмитро Олексі́йович Мі́щенко Народився 18 листопада 1921 р. в селянській родині. дитинство і юність минули в с. Степанівка Перша, тепер Приазовського району Запорізької області. По закінченні середньої школи в 1941 р. був зарахований студентом дніпропетровського університету, та замість навчання у вищому навчальному закладі змушений був іти на лави захисників Вітчизни. Після короткострокового навчання в Краснодарському мінометному училищі відбув на фронт. Як командир батареї польової артилерії брав участь у боях на Південному, Сталінградському,
Т. Г. Шевченка, а з 1951-го по 1954 р. – в аспірантурі того ж університету. Кандидат філологічних наук.
Був на видавничий роботі, зокрема 1956-1961 – заступником головного редактора держлітвидаву України, 1964-1973 – головним редактором видавництва “Радянський письменник” (з 1991 – “Український письменник”).
Перші друковані твори дмитра Міщенка побачили світ у 1949 р., а перша збірка оповідань “Сини
Якийсь час дмитро Міщенко працює в жанрі оповідання (збірки “Весняна повінь”, “Батьківська лінія”, “доля поета”, “Очі дівочі”, “Шибеники”). Лише згодом у його доробку з’являються ширші полотна – повісті “Ніна Сагайдак”, “У морі затишку немає”, “Особисто відповідальний”, “Віра, надія, любов”, “друге заміжжя”. Наявінсть цензури, партійний нагляд за діяльністю творців художніх цінностей сковували ініціативу, багатьох змушували задовольнятися темою війни, ялозити в різних варіантах теми праці. дмитро Міщенко не розмінюється на давно і всім відоме, по-своєму ставиться до вимог системи й уміло вишукує в буднях сучасності важливі проблеми суспільного життя. У 1963 р. у книжкових крамницях з’являється роман “Чому не сходяться дороги”, у 1967 р. – “Вітри приносять грозу”.
У кожному з цих творів своєрідно відтворено ту пагубу в суспільному житті людей, про яку серед літературної громадськості піде доволі жвава розмова лише через багато років, – мається на увазі пагуба бездуховністі. Тоді ж публікується на сторінках журналу “Вітчизна” і повість “Батальйон необмундированих”, яка набула серед громадськості широкого розголосу, а пізніше саме ця повість і роман “Хліб наш насущний” (про голодомор 1932-33 рр.) стали вирішальними, коли йшлося про відзначення творчого доробку дмитра Міщенка державною премією України ім. Т. Г. Шевченка. Не залишилися поза увагою як громадськості, так і читачів і романи “Найвищий закон”, “Честь роду”, в яких голосно промовляло торжество людського і людяного в умовах війни, перших повоєнних літ. Полемічні пристрасті в роки перебудови, в тому числі і в галузі літератури, мистецтва, не змогли залишити байдужими і дмитра Міщенка, в усякому разі, саме у 80-х роках він знову повертається до художнього освоєння історичного минулого свого народу.
У 1983-1987 рр. виходить у світ його знакова трилогія – романи “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”, у 1990-му – “Полювання на жар-птицю”, у 1993-му – “Бунтівний князь”, у 1997-му – “Згубні вітри над оазою” (журнальний варіант – між Сціллою і Харибдою”), “Не полишу тебе самотньою”, в журналах “Криниця”, “Київ”, “дніпро”, “Вітчизна” друкуються повісті “Sic volo ceasar”, “Відлуння Лисої гори”, історичні повісті “Останній подвиг невольника”, “дике поле”, роман “І станеш ти шукать її сліди”. Нині письменник часто виступає у пресі з публіцистичними статтями, друкує оповідання, повісті на злободенні теми із життя людей незалежної України.
Окремі твори Міщенка перекладено російською, болгарською, словацькою та англійською мовами.
За збірки “Полювання на жар-птицю” (1990) та “Особисто відповідальний” (1991) удостоєний державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1993). Лауреат премії ім.
О. Фадєєва, за роман “Вітри приносять грозу” відзначений медаллю А. Макаренка.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)