Міркування на тему: шукайте й бережіть друзів

Ці слова Шота Руставели – золоті. Адже без друзів людин не може жити. До кого ти підеш, коли на душі важко? До друга, звичайно. У нас зараз входить у моду мати свого психотерапевта, до якого можна сходити, розповісти про щось наболілому.

Але я думаю, що не кожний зможе вилити душу перед практично незнайомою людиною. А от близький друг у нас – немов рідний. Він вас і вислухає, і допоможе чим-небудь

Я вважаю, що життя без друзів дуже нудний. Ну що це за життя: навчання, будинок і знову навчання або робота?! Так само голова навкруги піде

Добре

мати друзів, але краще, коли маєш деяких друзів, але таких, які за тобою у вогонь і воду підуть, чим багато друзів “на хвилинку”. Коли в тебе є що їм дати, або коли вони тебе бояться, тому що ти сильніше. Таких друзів потрібно побоюватися. Є дуже гарне прислів’я: “Явний ворог – полбеди, а невірний друг – теперішнє лихо”.

И ще один аспект – старість. Поки ти молодий, повний сил, ти з головою йдеш у роботу, у сім’ю. І відсутність друзів непомітно. Але коли ти постарів, пішов на пенсію, діти роз’їхалися – ти залишаєшся один, без друзів.

Але ж самітність наближає смерть. Ти постійно один, на

всіх гарчиш, сидиш у чотирьох стінах, і тобі хочеться вмерти. А ті, у кого є друзі, постійно гуляють разом, ходять друг до друга в гості – їм добре, і старість не так помітна

Люди, піклуйтеся про себе – шукайте й бережіть друзів!

Був такий випадок. У редакцію однієї молодіжної газети прийшов парубок. Він готовий був заплатити більші гроші за те, щоб надрукували одну-єдиний рядок: “Лариса, я люблю тебе, прости мене! Сашко”.

Оголошення було надруковано. Наступного дня почалося щось неуявне. Телефони в редакції не вмовкали. Дзвонили дівчини, від яких пішов улюблений, жінки, що втратили своїх чоловіків.

Дзвонили з дітьми й без, замужні й розведені. Дзвонили Лариси, волею долі розлучені зі своїми Сашами. Дзвонили й благали, просили, вимагали назвати прізвище або адресу автора оголошення

У місті з мільйонним населенням тисячі Ларис і тисячі Саш. А ще є Людмили, Олени, Наташи й Коли, Дмитрика, Сережи. І в кожного – гострий щиросердечний біль і очікування щастя. І скільки їх, що люблять, що втратили один одного в цьому величезному світі, що розмінялися по дріб’язках, що забули про головний: “Я люблю тебе!” А навколо – “куплю”, “продам”…

“Прости мене!” А поруч – “Голосуйте за мене” і “Сам дурень!” Чому ж люди так дурні? Не цінують свого щастя? Чому?! Адже всі так просто: “Я люблю тебе!” – і ніяких проблем. “Прости мене!” – і хочеться бігти сломя голову до нього, забувши про усім: про справи, про проблеми, про гордість… У Марини Цветаевой героїня її “Повести про Сонечке” говорить приблизно так: “Ну чому вони такі жадібні, чому?!

Я ж нічого не прошу. Тільки скажи одне-єдине слово: люблю. І все. І я повірю. Часто думаю: “Ти тільки скажи, я перевіряти не буду!” А йому легше гори перевернути… Ну чому ж вони такі жадібні?!” Дійсно, чому? Іноді хочеться закричати: “Люди! Зупинитеся!

Не потрібно більше розлук! Не потрібно більше жертв!.. Умійте любити!

Дорожите любов’ю! І не розставайтеся з улюбленими…” Адже потрібний^-те всього одна фраза: “Прости мене, я люблю тебе”.

ПРО, любові шалений розбіг, Життя, що обпалює й тривожить! Людина, коли він людина, Без любові на світі жити не може

А ми живемо, собі ж всупереч. Кидаємо улюблених, розстаємося, ідемо й лише потім розуміємо, що втратили щастя, розуміємо, коли вже пізно. Але ж рішення дуже простої: “З улюбленими не розставайтеся”.

Протягом багатьох століть повторюють цю істину. У Творчості майже кожного письменника можна знайти її відгомони. От хоча б А. С. Грибоєдов, “Горі від розуму”. Звичайно цей добуток не розглядається в такому аспекті. Може, і сам автор про це не думав.

Але він створив добуток, і воно живе окремим життям. Особисто я звернула увагу на цю сторону. Чацкий і Софія. Він приїжджає з надією, з вірою, з любов’ю, але його гарячі пориви прохолоджує Софія, повертає його на землю із країни мрій і мріянь. Чацкий розчарований, спустошений, навіть почуває себе несправедливо скривдженим.

Здається, як не поспівчувати йому, бідному, нещасному, відкинутому? Але немає. Пошкодувати трошки, звичайно, можна, однак:

Три роки не писав двох слів! И гримнув раптом, як соблаков.

З мовлень Чацкого можна укласти, що колись, до розлуки, Софія його любила. Тільки він би не три роки пропадав по закордонах, а років десять – може, ще більше полюбила б? Чоловіка дуже часто вишукують досить дивні способи вираження своєї любові. А потім виявляється, що жінки легковажні, невірні, підступні й т. д. Але ж потрібно тільки вчасно згадати: “З улюбленими не розставайтеся” або “Любов’ю дорожити вмійте”.

Як складно часом буває знайти вірний шлях від душі до душі! Згадаємо знамените лермонтовское вірш, у якому Мова йде про напускну взаємну холодність закоханих:

Вони любили один одного так довго й ніжно З тугою глибокої й пристрастю безумно заколотної! Але, як вороги, уникали признанья й зустрічі, И були порожні й хладни їх короткі мовлення Вони розсталися в безмовному й гордому страданье, И милий образ у сні лише порию видали.

Подібну ситуацію ми можемо спостерігати в “Пісні пісень” Шолома-Алейхема.

Молоді люди приховували любов не тільки друг від друга, але й від себе теж. А потім Шилик виїхав. І втратив своє щастя, втратив навіки. Він повернувся, а Буза – наречена. Чиясь наречена, не його.

Хоча любила його й продовжує любити. І в підсумку – замість “романтичної подорожі” по життю – “розбите серце”. А що провиною? Те, що люди забувають цю вічну й прекрасну істину: “Любов’ю дорожити вмійте”.

Невже всього цього мало, щоб довести її справедливість?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Міркування на тему: шукайте й бережіть друзів