Я була, як і ти, вільної, Але я занадто хотіла жити. Ганна Ахматова. При згадуванні імені Ганни Ахматовій у мене виникає образ царственої дами, господарки муз. Ця жінка прожила більшу, драматичну й у той же час щасливого життя.
Поети “срібного століття” у своїх віршах нерідко визнавалися в любові до цієї королеви російської поезії. У бурах століття Ганна Ахматова втратила майже все, що Бог дає людині на землі для любові й забороняє кому б те не було віднімати в людини. Чоловіка, Миколи Гумілева, розстріляли по неправдивому обвинуваченню
У її добутках є багато особистого, чисто жіночого, того, що Ахматова пережила своєю душею, чим вона й дорога росіянинові читачеві. Ахматову хвилювали й доля духовно збіднілого народу, і тривоги російської інтелігенції після захоплення влади в країні більшовиками. Вона передала психологічний стан
У колі кривавому день і ніч Болить жорстока знемога… Ніхто нам не хотів допомогти За те, що ми залишилися будинку.
Чудовим пам’ятником тієї скорботної пори є її знаменитий “Реквієм”. У цій поемі Ахматова показала страждання жертв сталінських репресій:
Там тюремна тополя гойдається И ні звуку – а скільки там Неповинних життів кінчається…
Але, звичайно, основною й головною темою Ганни Ахматовій, я вважаю, є тема любові. Її вірші про любов відзначені теперішнім драматизмом, і це ставить їх в один ряд з мировою класикою. Лірична героїня Ахматової готова на жертву заради любові:
Милий мій! І я теж. Умру з тобою…
Її улюблений був сам неординарною особистістю, до того ж – відомим поетом. Їхні взаємини дали поштовх поетичному натхненню цих чудових творців. У своїх мемуарах Віра Миколаївна Невідомська згадує: “Ахматова – на противагу Гумілеву – завжди була замкнутої й усюди чужою. У Слєпньові, у сім’ї чоловіка їй було задушливо, нудно й непривітно…” Далі Невідомська згадує, що Ахматова моментально перетворювала, коли розмова заходила про поезію.
Вона жила поезією. Про любов вона писала те із приголомшливою ніжністю:
І млосне серце чує Таємну звістку про далекий… Те знову драматично, з тяжким передчуттям: А ранком устанеш із новою загадкою, Але вже не ясної й не солодкої. І обмиєш й кров’ю те, що люди назвали любов’ю..,
Останню строфу Невідомська приводить у своїх мемуарах по пам’яті. Це показник того, що вірші Ахматової мають властивість глибоко й надовго западати в душу. Та і як не запасти, коли біль розлуки ріже прямо по живому:
Не придумати розлуку безодньою, Краще б відразу тоді – наповал… І, напевно, нас розлучницею У цьому світі ніхто не бував.
Життя й любов Ганни Ахматовій сплітаються в одну нитку. Ці поняття для неї нероздільні. Тема Батьківщини також не обійдена нею, Ахматова з більшою художньою майстерністю малює простори російської землі, таким багатостраждальним, сильної духом живучих на ній людей.
Недавно по радіо звучав живий голос Ганни Ахматовій, я немов почула душу, що заговорила, нашої Батьківщини – стільки любові, внутрішньої сили й світла ніс у собі її голос.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)