Микола Квіцинія Гори Перекладач: Анатолій Глущак Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож.
Н. А. Дехтяр – Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3 Кому ці гори – пустка, мертва й гола, Для мене рідна кожна їхня риска.
Без верховин, що височать довкола, Я б і не жив – вони моя колиска. Все чути – горця потаємне вміння: І сарни біг, і тура рев з надсади, Ущелин велемовне безгоміння І музику далеку водоспаду.
О рідні гори! Ваші краєвиди – Для мене сила й мудрість. Хоч не годні Квапливі люди міста
Оці контрасти: висі та безодні. Чи мимохідь можливо надивитись В обличчя гір, у профілі орлині?! О рідні гори!
Мов казковий витязь, Несмертні ви в одвічнім часоплині. Ви стоїте, на твердь віків зіпершись, В задумі, і прекрасній, і глибокій.
Свої пісні приношу вам найперше, Злітає вірш орлом під оболоки, Мене зростили гори, і до скону Я їх не зраджу.
Ми – навік родина. Гір гордий син – я відданий закону, Який у гори закохав людину. Коли, трапляється, важливі справи
Мене до міста ненадовго кличуть, Мов пам’яті негаснучі заграви, Ряхтять мені вершини ці величні. У радості, в біді, в святій роботі Для мене кожен камінь – це опора
В краю батьків. Луни гірської хори Життю співзвучні.
Наді мною потім, Як пам’ятник, постануть гори.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)