КАПРИЗНИЙ ВОДІЙ
Дзвіночок голосний вчепили Віслюку:
– Водитимеш на честь собі отару!-
Віслюк задрав чванливо голову під хмару:
– Ще в пелюшках таку
Мені ворожка віщувала долю!-
Забувши про дзвінок, про водієву ролю,
Провідця і пастух
Пішов собі гулять по полю,
В пшениці випасавсь, аж грало коло вух.
Услід за водієм в сусідському городі
У зеленях густих гуляли Вівці в шкоді.
Не обминуло лихо Віслюка:
Позбувсь дзвінка,
Спороли спину:
– Іди, обийбоко, місити глину!
– Щоб глину я,
Хіба не я дзвінок носив? –
Сказали Хазяї:- І тут нема ладу!
Їси за трьох, а користі не бачим.
Недбайлицям і спритникам ледачим
Не місце в чесному ряду!
У чорну валку йди; як на твою природу –
Возитимеш сміття і воду.
От по тобі і честь така! –
Образився Віслюк.
Усюди нарікав,
Що Хазяї не тямляться в талантах,
Засяять не дали його ясній зорі,-
Замість водить в шовках і бантах,
Велять робить на чорному дворі.
– Там прості трударі
Ішачать, шмаровозять,
Слухняно в шлеях ходять,
А ми не з тих, що возять,
Ми з тих, що водять!
Здеріть із мене
На низову роботу не піду.
* * *
На жаль, в громаді бачив я
Вухатого такого водія:
Хай раз йому дзвінок під шиєю подзвонить
До праці не проси, хай бог боронить!
“Капризний водій”. Вперше надрукована в журналі “Вітчизна” (1962, № 4), написана 1960 року. Увійшла до збірок “Вужі під яслами” і “Байки” (1963), подається за останньою.