Літературні герої… Вони стають для когось ідеалами в житті, для інших – негативними персонажами, для когось зразком тієї чи іншої епохи чи часу. Але всі створені письменниками образи несуть ту чи іншу виховну місію.
І. С. Нечуй-Левицький у своїй соціально-побутовій повісті “Кайдашева сім’я” створив образи селян пореформеної доби XIX століття. Це яскраві і колоритні образи, бо кожний із них неповторний і індивідуальний: тихий, богобоязливий Омелько, добра господиня і гарна куховарка Маруся, бриклива Мотря і насуплений Карпо,
Чому вони? По-перше, я люблю, коли літературний образ має якісь негативні вади, теплим жартом можна побавитись, а ще мені дуже жаль цих бабусь, які з одного боку хочуть зробити людям добро, а з другого – не можуть не змагатися, хто з них краща, що викликає сміх.
Образи двох сільських старих жінок, створених письменником, серед негативної атмосфери сварок викликають не негативне ставлення, а, навпаки, співчуття читачів. Хочеться
Адже вони віруючі люди, ходять до церкви, хочуть служити Богові і людям, жити праведно на цій землі. Але, на мою думку, затурканість і безкультурність, неосвіченість і темнота кріпосницького ладу породили ці гумористичні образи.
Сам письменник дуже любив своїх персонажів. Про це свідчить і їх довге літературне життя: у І. С. Нечуя-Левицького є ще й оповідання, яке так і називається – “Баба Параска і баба Палажка”, яке автор написав 1874 року, за чотири роки до створення повісті “Кайдашева сім’я”.
Подобаються мені ці образи і своєю мовою: вона пересипана приказками, прислів’ями, несподіваними порівняннями.
Незважаючи на обмеженість світогляду, забобонність і примітивізм, ці образи викликають у нас повагу до старості та жаль, що в цих жінок було таке життя. Сміх із сумом, із теплим співчуттям викликають у мене ці образи.