“Козацькому роду нема переводу”, – так кажуть у нас в Україні. Мої діди походять із Запорізької області. З давніх часів основним заняттям мешканців тих міст було хліборобство. Ось і мої діди вийшли з родини гречкосіїв.
Немало оповідок береже наша спільна родова пам’ять. Наприклад, у роки громадянської війни один з моїх прадідів воював на боці Нестора Махна, а інший був кіннотником в армії Семена Будьонного. Важко було тоді жити й непросто вижити.
Потім була ще одна війна, і моїм предкам довелося винести на своїх плечах її немалий тягар. А за років повоєнної відбудови мої діди опинилися в індустріальному Донбасі, де стали до заводської праці. Уявляєте, як складно було дітям споконвічних хліборобів освоювати професію сталевара? Минали роки.
Мої предки побралися з тутешніми дівчатами, завели діточок. Ось так з’явилася ще одна сім’я, родовід якої ведеться із сивої козацької давнини. Я впевнений, що цей родовід простягнеться в далеке майбутнє, і наші правнуки ще не раз згадають про нас – далеких пращурів численних українських родів.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)