Ми з Андрієм – друзі. Сидимо за однією партою з першого класу. Іноді разом робимо уроки, гуляємо. Це не означає, що ми з ним ніколи не сваримося, і ми навчилися швидко забувати образи. Мені цікаво бувати в Андрія в гостях.
Його батько – художник. Це відчувається вже у вітальні: тут на стінах висять ескізи до картин. Є й одна готова. На ній зображено двір, куди виходять вікна квартири Андрія. У маленькій кімнаті стоїть мольберт із ескізом майбутньої картини, пахне фарбами.
На перший погляд, у кімнаті безладдя: усюди можна знайти пензлі,
Андрій подарував мені кілька малюнків. У картинах батька і сина багато світла, радості.
Складається таке враження, що до кімнати з полотен ллється сонце, і здається, що вони похмурого дня можуть зігріти людину.
Одного разу серйозно занедужала наша однокласниця Оксана. Ми з хлопцями відвідували її. Похмурі дні ранньої зими, з мокротечею, щоденними дощами які
Це було безкрайнє поле соняшників, яскраве синє небо. Від картини випромінювалося стільки радісного світла, що ти мимоволі забував і про мокротечу, про холод за вікном.
Картина перетворила кімнату Оксани. Коли дівчинка дивилася на соняшники і синє небо, очі її сяяли. А незабаром і сама Оксана прийшла до школи.
Може, і не картина зовсім допомогла їй видужати, але я думаю, що картина теж. Вона буде завжди нагадувати Оксані про доброту, чуйність і безкорисливість мого друга, Андрія.