Мигель Сервантес де Сааведра (1547-1616), автор безсмертного роману “Хитромудрий ідальго дон Кихот Ламанчский”,- найбільший представник “золотого століття” іспанської літератури. Короткочасний розквіт гуманістичної думки в Іспанії (кінець XVI – початок XVII в.) відбувався у своєрідній історичній обстановці
Колонізація американських земель Перетворила Іспанію у величезну імперію, де “не заходило сонце”, де були зосереджені казкові багатства й панувала нечувана сваволя: іспанський народ животіла в убогості, юрби бурлак тинялися
У Творчості Сервантеса відбиті непримиренні протиріччя й разючі контрасти цієї переломної епохи, що, як писав Ф. Энгельс, “мала потребу в титанах і породила титанів по думці, пристрасності й характеру, по багатосторонності й ученості”. Автор “Дон Кихота” і був одним з титанів епохи Відродження, що залишила незгладимий слід в історії загальнолюдської культури. Син незаможного ідальго (дворянина),
Літературна спадщина Сервантеса складається з безлічі добутків у різних жанрах. Він писав вірші й поеми, пасторальні й авантюрні романи, реалістичні новели, життєрадісні комедії, драми у віршах. Але в історію світової літератури Сервантес увійшов насамперед як автор “Дон Кихота” (1605-1615), великого двотомного роману, що вражає філософською глибиною й багатством змісту
Дон Кихот, заступник скривджених і пригноблених, що мріє затвердити на землі царство волі й справедливості, вкушає співчуття своєю шляхетністю й гуманністю. Але до дійсності він підходить зі старими мірками й помилковими, фантастичними ідеями, почерпнутими з лицарських романів, які запаморочили йому голову. Пародія на лицарські романи – верхній, первісний шар цієї “багатошарової” книги. Дон Кихот все робить невлад і жорстоко розплачується за свої ілюзії.
Санчо Панса, його вірний слуга й “зброєносець”, теж шукає правду, але розуміє її по-своєму: практично, по-крестьянски, як придбання права на безбідне життя. У таємних мріях Санчо Панси виражені. вікові сподівання знедоленого іспанського народу. У цьому повному відриві гуманних поривів від конкретної життєвої практики, у нездатності вирватися з полону ілюзій і полягає трагедія Дон Кихота. Звідси й узагальнене поняття “донкіхотства” як соціального явища, що повторюється в тій або іншій формі в різних суспільних умовах. Ім’я Дон Кихота стало загальним для позначення шляхетних, але марних прагнень, відірваних від реального життя
Геніальний роман Сервантеса з моменту своєї появи не виходив з поля зору читачів. Перший російський переклад “Дон Кихота” виданий в 1769 році (” Історія про славен ла-манхском Лицарі Дон Кишоте”) і відразу ж одержав широке визнання. Серед перших перекладачів “Дон Кихота” ми зустрічаємо ім’я В. А. Жуковського: він випустив у своєму перекладі переробку роману Сервантеса, що належить французькому письменникові Флоріанові1.
Незабаром пішли й інші переклади, як правило дуже вільні й дававшие лише приблизне подання про іспанський оригінал. З кінця XVIII століття “Дон Кихот” входить у коло дитячого читання
У царській Росії було випущено шістнадцять видань повного перекладу “Дон Кихота” і не менш сімдесяти переробок і переказів для дітей. У дитячих виданнях тієї пори звичайно исчезаетвся філософська мудрість і художня своєрідність роману. Залишається лише забавна пригодницька фабула. У післяреволюційні десятиліття “Дон Кихот” продовжує виходити російською мовою й мовах народів у нових перекладах і обробках. У багатьох відносинах зразковим уважається повний переклад, виконаний Н. Любимовим.
Скорочені видання цього перекладу призначені для читачів середнього й старий: шего шкільного віку. Одночасно роман Сервантеса видається для дітей в обробці Б. М. Энгельгардта. На відміну від дореволюційних обробок, у нових виданнях зберігаються й художня тканина, і ідейна структура добутку
(1 votes, average: 5.00 out of 5)