Ви втомилися буденністю, втратили сенс свого життя? Залиште все і візьміть до рук невеличку книжечку, де на обкладинці написано: “Лісова пісня” Леся Українка. Розкрийте її, послухайте велику тишу, і вона відкриє вам свої таємниці, залікує душевні рани.
Придивіться пильніше: можливо, серед пишного гілля перед вами з’явиться прекрасна зеленоока дівчина з довгим розплетеним волоссям, заквітчаним яскравим вінком, і поманить вас за собою. Не бійтеся, ідіть за нею! Ідіть у чарівну казку, де образи Мавки, лісовика, Перелесника, Русалки не
Драма Лесі Українки “Лісова пісня” має народноказковий зміст. Особливо вражає епізод перетворення Мавки, ц останній монолог, який полонить душу, і ти розумієш: так може кохати не кожен, а лише той, хто життя готовий віддати за це почуття. Мавка не померла, вона йде у небуття, де “ніщо не навіває мрій”, куди вітер навіть не заносить своїх співів.
То вона спалахує яскравим вогнем, а з часом попілець, що залишився від неї, “ляже, вернувшись, у рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю”, і душа Мавки буде знову жити і благати: “Грай
Бо природа – невід’ємна частина твору, саме вона посідає у драмі-феєрії одне з головних місць, бо тісно пов’язана з життям народу і фантастичних істот, з їхньою долею. Відчуваючи красу рідної природи, чудово розуміючи її, Леся Українка створює пейзажні малюнки. Мальовнича природа продовжує жити і в мові персонажів.
Природа живе своїм життям, і Мавка передає Лукашеві її мову.
“Лісова пісня” дуже близька до фольклору, і єднають її зі зразками народної творчості жива розмовна мова та традиції Поділля. Кожен рядок драми-феєрії сповнений надзвичайної щирості, ліризму, пісенності. Фольклорна поетика дала можливість письменниці піднести мову героїв до рівня народної пісні. Згадаймо слова Мавки:
Як солодко грає, як глибоко крає,
Розтинає білі груди, серденько виймає.
“Лісова пісня” наскрізь пронизана поетикою, музикою, чарівною піснею. Під звуки Лукашевої сопілки прокидається Мавка, він грає веснянку – і на її звуки відповідає все живе, бо “навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти”. У п’єсі використано народні повір’я, замовляння, казки. Саме вони стають поетичним засобом творення образів. На Лукашеве та Мавчине кохання весь ліс відкликається зливою весняних голосів, які закликають: “Цілуй!
Цілуй! Цілуй!”
Отже, творча індивідуальність Лесі Українки виявилась у розмаїтому поетичному синтаксисі.
А її образ піднісся над епохою, її слово й досі чарує читачів. Я з полегшенням закриваю вже прочитану книжечку з надписом: “Лісова пісня” Леся Українка. Знову хочу жити й радіти світові, а особливо – коханню!
(2 votes, average: 5.00 out of 5)