“Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села” (Т. Шевченко)

Тяжкими і нерадісними були спогади Тараса Шевченка про дитинство, але перші, несвідомі роки його життя пройшли в колі люблячої сім’ї. Тарас Шевченко народився в сім’ї кріпаків. Батьки тяжко працювали на панщині, на власному клаптику землі, діти на цілий день залишалися самі. Але ввечері, коли сім’я збиралася за столом, батько, Григорій Іванович, і мати, Катерина Якимівна, мали змогу хоч трішки поспілкуватися з дітьми. Батько знав багато чумацьких пісень, мати, сестра й тітка теж любили співати.

Усі вони мали приємні голоси, і часто

в хаті Шевченків лунали чисті звуки народних пісень. А у свята вся сім’я гостювала в діда Івана чи він приходив до них – і тоді малий Тарас міг досхочу слухати розповіді діда про боротьбу селян із польською шляхтою, про гайдамацьке повстання, свідком, а можливо, й учасником якого був дід Іван.

Коли Тарасові виповнилося вісім років, його віддали “до п’яного дяка в науку…” Наука та була важкою і нецікавою, а за найменшу провину дяк карав своїх учнів різками. Тарасові не раз діставалося на горіхи, але хлопець розумів, що цей учитель не – знав інших методів навчання і виховання: так учили його, так і він

навчав своїх непосидючих учнів. Навіть така “наука” не залишила в його душі тяжкого сліду. Справжнє пекло хлопець пізнав, коли померла його добра мати, і в сім’ю прийшла мачуха, яка виявилася лихою жінкою.

Дев’ятилітній Тарас був дуже непосидючий, і у власній хаті мачуха створила для нього справжнє пекло. Старша сестра Катерина, яка була ненькою і захисницею хлопчика, вийшла заміж у сусіднє Село, а старший брат Микита і навіть рідний дядько Павло не раз били Тараса за найменшу провину.

Згадуючи своє дитинство, поет писав:

У тій хатині, у раю Я бачив пекло…

Не раз хлопчик тікав з дому, ховався у бур’янах, і тільки молодша сестричка та сусідська дівчинка Оксана знали, де переховується Тарас, і носили йому туди їсти.

У тринадцять років Шевченко пас громадську череду, допомагав у господарчій

Стві. старшому братові Микиті, працював наймитом – погоничем у кирилівського попа Григорія Кошиця, пас свиней у рідного дядька Павла. Тарас мріяв вирватися із кола постійних знущань і принижень. Він хотів бути художником, адже з раннього дитинства малював крейдою чи вугіллям на стінах, на дверях, воротах. У школі почав малювати на папері олівцем, мережив візерунками книжки.

Хлопець робив спроби знайти собі вчителя, але кріпак не міг самостійно обирати свій шлях у житті. Дитинство закінчилося в п’ятнадцять років, коли Тараса забрали в панські покої і зробили козачком. Розпочалися нові поневіряння і знущання…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села” (Т. Шевченко)