Серед російських поетів М. Ю. Лермонтов займає особливе місце. Поетичний мир Лермонтова – стихія потужного людського духу, що відкидає вульгарну дріб’язковість повсякденності. Особливий, “лермонтовский”, елемент – почуття похмурого розпачу через тісноту земної долі, через те, що життя часто – “порожній і дурний жарт”. Такого типу умонастрою в літературі традиційно ставляться до художнього методу романтизму
Не є щодо цього виключенням і поема “Мцыри”. Насамперед “Мцыри” – романтична поема завдяки тій
Гірські кручі, похмурі ущелини. Сильні, волелюбні люди, які можуть підкорити своє життя одні глибокої страсті
Тема Кавказу давно була традиційної для російської романтичної поезії. Згадаємо “Кавказький бранець” Пушкіна, кавказькі повісті А. А. Бестужева-Марлинского. Чим же залучав романтиків цей край?
Чому не Сибір з її безкрайніми просторами, не широке роздолля Волги? Видимо, для романтиків було дуже важливо, що Кавказ – це місце, де людина через постійні війни перебуває як би на грані життя й смерті, що надає людському існуванню особлива напруга
Недарма
Читаєш і думаєш: щасливі романтики, що вміють бачити в житті за побутом – буття. Дійсно, краплі атмосферної вологи (згадаємо шкільний “круговорот води в природі”) – це для поета-романтика “небесні сльози”. Романтична поезія – це заклик у якийсь ідеальний, невидимий мир, це шанс для нас стати духовно богаче. Але звичайно, не тільки місце дії робить “Мцыри” романтичною поемою
Головне – герой. Романтична особистість звичайно протипоставлена миру, несхожа на всіх інших людей, і в зображенні лермонтовского героя постійно підкреслюється його отъединенность від всіх, навіть відщепенство (“…грозою відірваний листок”): И в година нічна, жахлива година, Коли гроза пугала вас, Коли, столпясь при вівтарі, Ви ниц лежали на землі, Я втік… Чим же так незвичайний Мцыри? Своєю зосередженістю на величезній, колосальній пристрасті, своєю волею, своєю мужністю.
Його туга за батьківщиною здобуває якісь всесвітні, вихідні за звичні людські мірки масштаби: За кілька мінут Між крутих і темних скель, Де я в хлоп’яцтві грав, Я б у рай і вічність проміняв. Натура горда, незмірно-глибока…
Такі герої залучають письменників-романтиків, які схильні шукати в житті скоріше виняткове, чим звичайне, “типове”. Людина, що може сказати про себе: “Я знав однієї лише Думи влада”, – от стихія романтизму. Мені здається, що саме романтична тональність робить мир “Мцыри” таким трагічним. Згадаємо “Кавказького бранця” Л. Н. Толстого, де