МАЗЕПА ІВАН (20.03.1639 – вересень 1709) – визначний політичний і культурний діяч, гетьман України в 1687 – 1709 рр.
Народився в українській шляхетській родині. Навчався в Києво-Могилянській академії та єзуїцькій колегії у Варшаві. Виховувався при дворі польського короля Яна Казимира, який послав його для завершення освіти за кордон.
У 1656 – 1659 рр. навчався в Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах. По поверненні продовжував службу в короля, виконував дипломатичні доручення. За легендою покинув двір через любовну пригоду з жінкою польського
Після смерті його (1665) дістав звання чернігівського підчашого. 1669 р. вступив на службу до гетьмана П. Дорошенка, був ротмістром його надвірної хоругви, виконував обов’язки генерального осавула, відбував дипломатичні місії.
Потрапив у полон до запорожців, був звільнений гетьманом І. Самойловичем, служив при ньому, став незабаром генеральним осавулом. Після Кримського походу 1687 р. очолив старшинську опозицію проти І. Самойловича. 25 липня 1687 р. став гетьманом Лівобережної України. Брав участь у Другому кримському поході, в походах Петра І до Азова,
1705 р. здійснив похід на Волинь. Збудував Печерську фортецю в Києві, нові корпуси Київської академії, яка відтоді називається Києво-могиляно-мазепинською, був фундатором будівництва багатьох церков, сприяв розвиткові мистецтва й літератури. Йому присвячено ряд поетичних панегіриків, зокрема І. Орновського “Muza Roxolanska” (1688), С. Яворського “Echoglosu…” (1689), П. Орлика “Aicides rossiysky” (1695) і “Hippomenes Sarmacki” (1698), П. Армашепка “Teatrumperenis gloria” (1699), А Стаховського “Зерцало от писанія” (1705) та ін.
Димитрій Туптало в “Руні орошеному” написав вірш на герб І. Мазепи, а Ф. Прокопович присвятив йому драму “Володимир”, де під Володимиром мислив українського гетьмана як його політичного послідовника.
Восени 1708 р. І. Мазепа розпочав повстання проти Петра І й перейшов на бік шведського короля Карла XII, а після поразки під Полтавою емігрував до Бендер. Там він і помер, похований у Галаці. Після того про гетьмана було складено ряд осудних творів на догоду офіційній версії про його “зраду”.
Найдавніший вірш цього циклу – “Мазепє измєннику заднєпрянскому вкраинскому” (1708). 12 листопада 1708 р. С. Яворський проголосив у Москві “Слово перед прокляттям Мазепи” з лайливим осудом гетьмана і написав вірш проти нього “Ізми мя, Боже…”, який М. Драгоманов назвав “школярсько-попівською лайкою”. Ф. Прокопович в “Епиникіоні” ставиться до гетьмана поміркованіше, хоч і вживає лайливі епітети. Огудливо ставиться до І. Мазепи і автор вірша “Бєдно, ах бєдно, что нинє учинися”.
Вірші “Орле парящи” та “Орле російський”, написані відразу після Полтавської битви, більше славлять Петра І, ніж лають Мазепу. Осуджується гетьман у драмі “Божіє уничижителей гордых уничиженіє”. Всі віхи життя І. Мазепи широко відтворені в літописі С. Не личка (1725), тут вміщено велику добірку його універсалів і листів.
Величко вживає щодо нього негаційні епітети, але діяльність подає об’єктивно. В “Діалозі Енея з Турнусом” (Чернігів, 1745), написанім прихильником П. Полуботка, І. Мазепа алегорично подається як Еней, а Турнус – як Росія. С. Дівович у поемі “Разговор Великороссіи с Малороссіей” (1762) вважає, що вчинок Мазепи – це одиничне явище, й Україну за це не слід осуджувати.
На початку XIX ст. складено прозовий твір “Вопль Мазепи” – благання гетьмана до Олександра І зняти з нього прокльон, бо судити його повинен тільки Бог.
В “Історії русів” гетьман описаний двояко: негативно і як борець за волю України. В XIX ст. І. Мазепа став героєм багатьох творів української, російської та західноєвропейської літератур, особливо ним цікавилися романтики. В романі П. Голоти “Іван Мазепа” (Москва, 1832) гетьмана описано в романтичному дусі, автор пробує подате його образ більш-менш правдиво. В 1840 р. І. Борозна надрукував в “Утренней звезде” “преданіе” “Золота гора”, де прославляє Петра І й гудить Мазепу.
В романі О. Кузьмича “Козаки” (1843), де описуються події перед Полтавською битвою і сама битва, І. Мазепу показано інтриганом і хитрим політиком. В романі невідомого автора “Іван Мазепа, гетьман Малоросії” (1846) основний наголос робиться на любовних пригодах гетьмана. Цілком позитивно ставився до І. Мазепи Т. Шевченко (“Великий льох”, “Іржавець”, “Чернець”, повісті “Музикант” та “Близнята”, Археологічні нотатки) . Д. Мордовець у романі “Цар і гетьман” подав образ гетьмана в костомаровському дусі, тобто події зобразив об’єктивно, але в підсумку осудив героя. В романтично-патріотичному дусі відобразив І. Мазепу С. Руданський (поема “Іван Мазепа, гетьман український”). Найбільший роман про І. Мазепу написав у 20-х роках XX ст.
Б. Лепкий: “Мотря”, “Не вбивай”, “Батурин”, “Полтава”; тут образ гетьмана подано з урахуванням складності цієї історичної постаті, але цілком позитивно. Негативно вивів образ І. Мазепи Ю. Мушкетик (роман “Семен Палій”), Написав поему “Мазепа” представник празької школи української поезії Ю. Драган (20-ті роки). Ще один твір у цьому ряді – поема В. Сосюри “Мазепа”, розпочата 1928 р. й завершена 1960 р., де поет зупиняється на любовних пригодах героя і зазначає, що Петро І та І. Мазепа по-різному розуміли прогрес. Є й інші розробки цієї теми в українській літературі.
У творенні літературного образу І. Мазепи простежується кілька традицій: романтична (як лиходійного й любовного героя), патріотична (як героя України), костомаровська (як проміжна) й безоглядно ідеологічно-осудлива.
І. Мазепа й сам писав вірші. До нашого часу дійшла “Дума гетьмана Мазепи”, гіпотетично йому може належати вірш “Ой поповичу – гетьмане”, вміщений у літописі С. Величка, приписують йому й інші твори (“Пісня про чайку”). Збереглися також листи, писані поетичним стилем, до М. Кочубеївни.
Літ.: Уманец Ф. Гетьман Мазепа. СПб., 1897; Костомаров Н. Мазепа и мазепинцы // Костомаров Н. Собр. соч.: В 8 т. СПб., 1905. Т. 6; Jensen А. Mazepe. Ліонд, 1909; Щеглова С. Вірші про Мазепу, складені після його “зради” // Науковий збірник за рік 1926. К., 1926; Сиповський В. Україна в російському письменстві.
К., 1928. Ч. 1; Мазепа. 36.
1-2 // Праці Українського наукового інституту у Варшаві. Варшава, 1938-1939; Українські пісні, видані М. Максимовичем. К., 1962; Марсове поле. Героїчна поезія на Україні.
К, 1989. Кн. 2; Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709.
Мюнхен, 1988; Іван Мазепа. Художньо-документальна книжка. К., 1992.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)