Марсюк Василь

Народився 21 березня 1938 року в селищі Мар’їнка на Донеччині. Ще немовлям уже був потенційним ворогом більшовицької влади, котра на початку 1950-х років розкуркулила, себто репресувала, селянські родини обох моїх дідів-подоляків, адже кожна багатодітна родина мала аж по 2 га.

Оскільки малям я не міг повноцінно відповісти перед владою за свого зловорожу присутність у щасливому радянському суспільстві, то каральні органи вчинили політичний суд у 1940 році над моїм батьком Андрієм. Йоновичем – донецьким шахтарем, котрий невдовзі загинув у

в’язниці, давши моїй матері Феодосії Лук’янівні разом із четвіркою неповнолітніх дітей відчути всю насолоду боротьби за виживання.

Закінчив педагогічне училище, Київський державний університет ім. Тараса Шевченка. Працював у Черкаському педінституті, за поширення забороненого рукопису Івана Дзюби й тісні стосунки з опальним письменником Василем Захарченком весь час “висів на гачку” у “компетентних органів”.

Та хоч би як там було, а вірші писалися, часом навіть веселі, і книжки виходили, серед них: “Сурмлять тополі”, “Обрії”, “Сонячні терези”, “Минулому я руку подаю”,

“Три криниці”, а останнім часом і роман у віршах “Донецька прелюдія”.

Однак книг я видав менше, аніж стоптав черевиків, маршируючи Києвом на демонстраціях і тупцюючи на мітингах, які утверджували українську державність. Млявість наших недорослих вождів ще не вбила в мені оптимізму, тому днями я купив нові всепогодні черевики. Згодяться.

Боротьба триває!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Марсюк Василь