Маркіян Шашкевич – Безрідний

БЕЗРІДНИЙ Кому бог в груди дав серце м’ягеньке І дав вродитись в добрую годину, Щастє, як літом сонічко тепленьке, В житю му всяку огріває днину;

Й світ єму милий, і солодка нічка, Мислі веселі, і серденько грає, Як у дуброві тихенька криничка, Днина за днинов так єму спливає.

Лиш хто в посестру взяв тяжку недолю, Що давить серце, як відьма кощава, /58/ Хто вражій нужді попався в неволю, Кому з журбами і сон, і забава – Тому ніт місця ані супокою, Нудиться світом, нудить і собою;

Туга до серця, як гадь, ся вселила, З’їдає мислі, як змія зірочки 1, Груди зсушила, здоровля знорила, Хліб му не милий, не терпить сорочки. Ще ж то, хто може із серця сплакати,

Чи у куточку, чи за углом хати, Чи у грудь брата, чи хоть в жменю друга, Хоть на часочок сплине з серця туга. Лиш коли сльози в грудях скаменіли І в тяжку скалу над серцем ся збили,

Разів із десять щодень рад би-сь вмерти: Годі а годі!.. Потіхи ні смерти. 2 листопада 1840, Нестаничі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Маркіян Шашкевич – Безрідний