Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в місті Києві. Батько поета – український культурний діяч демократичного напряму, автор ряду етнографічних та економічних праць (“К изучению украинского народного мировоззрения”, “Студії над основами розвитку багатства” та ін.). Про Тадея Рильського тепло відгукувався Михайло Коцюбинський. У листі до Володимира Гнатюка 12 жовтня 1902 року він писав: “Чи чули, що помер Рильський… Варто б помістити у “Вістни-ку” його портрет і хоч коротку біографію.
То була незвичайно
Головне, в поезії Максима Рильського ми відчуваємо гаряче і чуйне серце, пристрасне бажання служити своїм благовісним словом високим народним ідеалам. Ось естетичне кредо поета періоду його творчої зрілості:
Будь щедрим, як сонце, як море, як вітер, як синь, В любові безмежний, у гніві не відай пощада, Чуй подих майбутніх, ясних, молодих поколінь, Єдиного бійся на світі: відстать від громади.
Мати – селянка з села Романівки (тепер Житомирська область). Як згадує поет, його мати була “людиною безперечного природного розуму. Навчена чоловіком читати й писати, вона все життя багато читала, а любила особливо Толстого, зокрема “Анну Кареніну”.
У селі Романівні (куди незабаром після народження поета переїхали його батьки), в товаристві селянських хлопчиків минали дитячі роки Максима Рильського. Тут він відчув і полюбив красу природи, захопився образною народною мовою, чудовими українськими піснями, навчався розуміти життя. В убогих хатах своїх товаришів – сільських хлопчиків – майбутній поет бачив горе і злидні. Під час навчання в гімназії юний поет деякий час жив на квартирі у Миколи Віталійовича Лисенка – геніального українського композитора. Ще до Жовтня Рильський присвятив Лисенкові свою “Пісню” (“Вийся, жайворонку, вийся”), що свідчить про благотворний вплив великого композитора на молодого поета.
Пізніше в статті “Рицар української пісні”, у віршах “Слово про рідну матір”, “Лист до колгоспників Каменського району Кіровоградської області” поет славить “сонце української музики”.
Одночасно молодий поет зазнавав і негативного впливу “модної” на той час поезії декадентів. її заклики тікати у світ “чистого мистецтва”, творити літературу, “незалежну” від суспільного життя, позначилися на тематиці й ідейному спрямуванні багатьох віршів збірки “На білих островах” (1910) – першої книги поета. Наступні книги Максима Рильського – “Під осінніми зорями” (1918),поема “Наузліссі” (1918), “Синя далечінь” (1922) – свідчення складних ідейно-естетичних суперечностей у світогляді поета, його шукань, творчих невдач і успіхів. Після закінчення гімназії Максим Рильський учився у Київському університеті (спочатку на медичному, а потім на філологічному факультеті), який через обставини громадянської війни закінчити не зміг.
У 1919-1920 рр. Максим Рильський працює вчителем української мови і літератури у селах Вчорайше і Романівна на Житомирщині. З 1920 року Рильський учителює в школах Києва, викладає українську мову і літературу на робітфаці Київського університету. В 1929 році цілком переходить на літературну роботу.
Збірки творів 20-х років – “Крізь бурю й сніг” (1925), “Тринадцята весна” (1926), “Де сходяться дороги” (1929), “Гомін і відгомін” (1929) – показують поступове художнє освоєння поетом радянської дійсності, “що вколо нас і в нас самих росте”, і заперечують старі естетичні канони (“Я натомився од екзотики”). Тут поруч з віршами, написаними в плані “чистого мистецтва”, є твори, пройняті почуттям радянського патріотизму, любов’ю до людини, яка творить світ соціальної справедливості.
Творча біографія Максима Рильського нерозривно зв’язана з життям і боротьбою народу за перемогу. Книга “Знак терезів” (1932) засвідчила ніби друге народження поета. Сучасність стала головною темою його творчості.
Поет виявляє нове ставлення до дійсності, беручи за приклад для себе Володимира Маяковського – поета-трибуна, активного учасника життя. Для зображення нового життя поет шукає і нові образи, нове художнє слово. Відчуття високої відповідальності перед народом, бажання в яскравих художніх образах відтворити немеркнучу красу трудових звершень своїх сучасників спонукали поета
Шукати слів кипучих і живих, Щоб повінь радості, борні, роботи Вони відбили… (“34-35”).
Поема “Марина” (1933), книги лірики “Київ” (1935), “Літо” (1936), “Україна” (1938), “Збір винограду” (1940) – важливі етапи творчого злету не лише Максима Рильського, а й усієї української поезії. Настало пишне літо в Країні Рад і в творчості поета. Дозріли плоди революційних і трудових завоювань народу, вагомим, як добірне зерно, стало слово Максима Рильського.
Художнім відкриттям прозвучав вірш поета “Моя Батьківщина”, образне визначення краси і суті Вітчизни.
Максим Рильський оспівує у 30-х роках реальний гуманізм (“Чотири вірші”), показує простих радянських людей як справжніх героїв і творців нового життя (“Голова сільради”, “Тодось”, “Вікна”). Він підносить свій голос проти тих, “хто піднімає рід на рід і племена на племена” (“Народам світу”), кличе зміцнювати дружбу народів – запоруку нашої сили і нездоланності (“Народам радянської землі”, “Моїй Україні”). У дні війни Батьківщина, “грудьми стрічаючи руїни і погром”, “стократ милішою” стала для серця поета (“Я – син Країни Рад”). Це зумовило високий пафос його віршів, посилення публіцистичних прийомів, появу нових жанрів – віршів-закликів (“До поляків”), віршів-послань (“Бійцям Південного фронту”, “Лист до українців в Америці” ).
Поет шукає “слова, гідного бійців” (“Бійцям”), розкриває їх вірність своєму патріотичному і воїнському обов’язку, красу їх душі і подвигів (“Воїн”, “Воїнові”, “На могилі героя”).
Слово поета, як рядовий воїн, стояло восени 1941 року на обороні нашої зореносної столиці (“Москва”), утверджувало безсмертя рідної України, “коли живе вона в міцній сім’ї великій, вольній, новій” (“Слово про рідну матір” ).
Розвиваючи традиції великого Кобзаря, поет показує історичну спільність долі слов’янських народів, близькість їх культур, проводить думку, що фашистські орди не подолають волелюбних слов’ян:
І в ворожім не потонуть морі Наші братські золоті човни. (“Друзям по союзу”).
У післявоєнний час Максим Рильський дав світовій поезії нові художні цінності. Багато його віршів – це художнє відкриття всього того нового, що з’явилося в нашому житті, в психології народу, який зводить світлу будову комунізму. Вони пройняті почуттям ленінського гуманізму, служать утвердженню на землі добра, миру, краси.
Допитливість, невтомна жага пізнання глибинних процесів життя, свого народу й народів світу – одна з характерних рис діяльності Максима Рильського. Він був великим людияолюбом, відчував особливу потребу зустрічатися з людьми, мав глибоку радість від цього. Поет багато подорожував.
Він об’їхав Україну, Білорусію, Прибалтійські республіки, Закавказзя, побував у соціалістичних країнах Європи – Болгарії, Польщі, Чехосло-ваччині, Югославії, а також у Франції, Бразілії. І звідусіль виносив багаті враження про людей, природу, мистецтво, історію народів, вивчав їхнє минуле і сучасне, мрії і прагнення. “Не було ще поїздки,- пише поет у своїх спогадах,- яка б тою чи іншою мірою не відбилась у моїх віршованих рядках…”. Максим Рильський – видатний учений. Багато років він працював директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук.
За великий вклад у розвиток поезії, в теорію і практику перекладу, у розвиток літературознавства, фольклористики, мовознавства і мистецтвознавства Максима Рильського обрано 1958 року дійсним членом Академії наук.
Максим Рильський пройшов складний творчий шлях, поки досяг вершин літератури реалізму, гармонійного злиття ідейності з високою народною простотою, красою форми. Ця складність зумовлена багатьма причинами.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)