Максим Горький – На дні

П’єса містить у собі як би два паралельних дії. Перше – соціально-побутове і друге – філософське. Обидві дії розвиваються паралельно, не переплітаючись.

У п’єсі існують ніби два плани: зовнішній і внутрішній.

Зовнішній план. У нічліжної будинку, що належить Михайлу Івановичу Костильову (1951) і його дружині Василісі Карлівни (26 років), живуть, за визначенням автора, “колишні люди”, тобто люди без твердого соціального статусу, а також працюючі, але бідняки. Це: Сатин і Актор (обом під 40 років), Васька Попіл, злодій (28 років), Андрій

Митрич Кліщ, слюсар (40 років), його дружина Анна (30 років), Настя, повія (24 років), Бубнов (45 років), Барон (33 років), Альошка (20 років), Татарин і Кривий Зоб, крючнікі (вік не названий).

У будинку з’являються діжці, торговка пельменями (під 40 років) і Медведєв, дядько Василіси, поліцейський (50 років). Між ними дуже складні відносини, часто зав’язуються скандали. Василина закохана в Ваську і підмовляє його вбити свого немолодого чоловіка, щоб бути одноосібною господинею (у другій половині п’єси Васька б’є Костильова і випадково вбиває його; Ваську заарештовують). Васька закоханий у Наталю, сестру Василіси (20 років);

Василина з ревнощів нещадно б’є сестру. Сатин і Актор (колишній актор провінційних театрів на прізвище цвіркунів-Заволзький) – повністю опущені люди, п’яниці, картярі, Сатин ще й шулер.

Барон – колишній дворянин, проциндрив весь стан і нині є одним із найбільш жалюгідних людей нічліжки. Кліщ намагається заробляти своїм слюсарним інструментом; його дружина Ганна занедужує і має потребу в ліках; в кінці п’єси Ганна вмирає, а Кліщ остаточно опускається “на дно”.

У розпал пиятик і скандалів у нічліжці з’являється мандрівник Лука, шкодують людей. Він обіцяє багатьом нездійсненне світле майбутнє. Ганні він передрікає потойбічне щастя. Акторові розповідає про безкоштовну лікарні для алкоголіків.

Васьки і Наташі радить піти з дому і т. д. Але в найбільш напружений момент Лука фактично тікає, залишивши запевнення людей. Актора це доводить до самогубства. У фіналі нічліжники співають пісню, і коли Сатин чує про смерть Актора, то досадливо і з гіркотою каже: “Ех… Зіпсував пісню… дурень! “Внутрішній план. У п’єсі стикаються дві філософські “правди”: Луки і Сатіна.

Нічліжка – свого роду символ опинився в глухому куті людства, яке до початку XX ст. втратило віру в Бога, але ще не знайшло віри в самого себе. Звідси загальне почуття безнадії, відсутності перспективи, яке, зокрема, висловлюють Актор і Бубнов (резонер-песиміст) в словах: “А що ж далі” і “А ниточки-то гнилі…” Світ занепав, знесилів, йде до кінця. Сатин воліє приймати цю гірку правду і не брехати ні собі, ні людям.

Кліщі він пропонує кинути працювати. Якщо всі люди кинуть працювати, то що буде? “З голоду здохнуть…” – відповідає Кліщ, але тим самим він лише розкриває безглузду сутність праці, який спрямований тільки на підтримку життя, а не на привнесення в неї будь-якого сенсу. Сатин – свого роду радикал-екзистенціаліст, людина, що бере абсурдність світобудови, в якому “Бог помер> (Ніцше) та оголилася Порожнеча, Ніщо. Іншого погляду на світ дотримується Лука. Він вважає, що саме страшна нісенітниця життя повинна викликати особливу жалість до людини.

Якщо для продовження життя людині потрібна брехня, треба йому брехати, його втішати. В іншому випадку людина не витримає “правди” і загине. Так Лука розповідає притчу про шукачів праведної землі й ученого, який по карті показав йому, що ніякої праведної землі немає. Ображений чоловік пішов і повісився (паралель з майбутньою смертю Актора).

Лука не просто звичайний мандрівник, втішитель, але і філософ. На його думку, людина зобов’язана жити всупереч нісенітниці життя, бо він не знає свого майбутнього, він тільки мандрівник у всесвіті, і навіть земля наша в космосі странніца. Лука і Сатин сперечаються.

Але Сатин в чомусь сприймає “правду” Луки. В усякому разі, саме поява Луки провокує Сатіна на його монолог про Людину, який він вимовляє, наслідуючи голосу свого опонента (принципова ремарка в п’єсі). Сатин хоче не шкодувати та втішати людини, але, сказавши йому всю правду про безглуздість життя, спонукати його до самоповаги і бунту проти світобудови.

Людина, усвідомивши трагедію свого існування, повинен не впадати у відчай, а, навпаки, відчути свою цінність. Весь сенс світобудови – в ньому одному. Іншого сенсу (наприклад, християнського) – ні. “Людина – це звучить гордо!” “Все в людині, все для людини”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Максим Горький – На дні