У п’єсі Чехов віддає данина тому хорошому і цінного, що залишилося в житті російського дворянства на той період. Ми, спостерігаючи крайню непрактичність Гаєва і Любов Андріївни, бачимо їх приреченість – у них є поетичне, по-своєму піднесене минуле, яке в дитячих спогадах Гаєва і Раневської, пов’язаних із садом. Справжнє, як показав Антон Павлович, вельми і вельми сумно, майбутнього ж читач не бачить зовсім… його немає цього майбутнього… на зміну цим типажами неминуче повинні прийти інші. Історія показала, що чеховська думка була
Тепер перейдемо від загального до конкретного.
Справжнє: справжнє життя протікає безглуздо і нескладно, нікому не приносить вона ні радості, ні щастя. Для всіх без винятків героїв нещаслива це життя, згадуємо: Шарлоту самотня і нікому не потрібна зі своїми фокусами, Епіходова, з його постійними невдачами, Сіемонова-Пищак, з його вічною потребою в грошах… Драма п’єси полягає саме в трагічному становищі сьогодення, у розладі найістотніших, кореневих її основ. Передалося нам це знову-таки через деталь – у всіх героїв є відчуття тимчасовості свого перебування в цьому світі. Більш конкретно –
Звернули увагу!?
Думаю для розуміння ключового сенсу цього твору, слід так само розглянути образ самого вишневого саду. За словами Трофимова – вся Росія – вишневий сад. І це була не випадкова репліка. Ось саме тут, в цій деталі, і знаходиться відношення автора до майбутнього Росії. Слідкуйте за думок: Росія – вишневий сад. Його вирубка для Гаєва і Раневської – кінець всьому.
Адже сад – це останнє, що у них залишилося, що пов’язує їх з минулим. Для Лопахіна – це спосіб збільшити капітал. Петя і Ганна погодилися з вирубкою його.
Так? Так. З умовою – вони посадять новий сад, який стане “розкішніше цього”! Саме в цій деталі Чехов передає нам своє уявлення про майбутнє.
Сад вирубають, але прийдуть люди та садитимуть ще краще сад. Розшифрувати можна так – Росію чекають потрясіння, але після них її відновлять зроблять вільною і процвітаючою. Але кому судилося стати творцем нового життя? Хто насадить новий сад? Нібито є персонаж – Петя Трофімов.
Так, він говорить про невлаштованості життя старої і кличе до життя нової. Характерна риса революціонера, так? Але, може бути ви помітили, що в його просторікуваннях немає особистої сили, іноді навіть відчувається порожня гучномовність у його промовах. До того ж нагадую: він – “вічний студент” і “облізлий пан”.
Такі люди не опановують життям. Росія, на думку Чехова, на рубежі двох століть ще не виробила в собі дійсний ідеал людини. Тому і показує нам автор, що в цьому немає відповіді на це життєво важливе питання. У п’єсі час іде для всіх героїв.
Чехов бачив у майбутньому не тільки терористів і користолюбців, але і людей широких поглядів, які перетворять його батьківщину і зроблять її вільною і процвітаючою. Показуючи Петю, автор дає зрозуміти, що народжується нова людина, не схожий на попередні. Між рядків ми відчуваємо надію, що такі діячі з’являться вже незабаром. І Петя – є тільки прототипом цих людей. Майбутнє в п’єсі – за тими, хто прийдуть на зміну їм усім тому, що всі образи, відображають сучасне у п’єсі. У фіналі п’єси у нас, за задумом Чехова, з’явилося відчуття, що даний кінчається для всіх без винятку героїв п’єси.
Цим Чехов ще раз продемонстрував нам, що в цьому поки немає людей, готових створювати “новий сад” – людей, создадущіх розвивається, вільну Росію. Творцями нового, щасливого життя він вважав молоде покоління Росії.