Григорій Косинка і Микола Хвильовий… Люди однієї епохи, талановиті письменники, великі майстри художнього слова… Однак у кожного з них (а так буває завжди!) своя доля, свій шлях до визнання, своє світорозуміння та своє світобачення…
Закономірність, що не потребує доказів…
У центрі уваги обох письменників – людина, здебільшого та, що опинилася на роздоріжжі революції.
Що характерне для Григорія Косинки? Обгрунтую відповідь на запитання, орієнтуючись на новелу “Мати”, написану в 1925 році. Головний герой новели –
Згадаймо деякі епізоди з новели. їдучи за лікарем, він (Андрій) потрапляє у бойову смуту: поляки мобілізують підводи. Юнак не хоче опинитися серед них, він “пускає коня вподовж переляканого села на всю прить” і … зустрічає трійку польських кавалеристів.
Діалог з поляками підтверджує думку щодо його поза політичних поглядів. У нього є своя мета, як він каже, постанова: привезти до матері лікаря, а всі ті, з ким він зіткнувся вночі, просто вороги, що заважають йому дістатися до Зеленогаївської лікарні, “що стояла поза арміями”. А ворогів
Уже повертаючись додому, він у немилосердній люті вистрелить, і від того буде “п’яний якоюсь великою радістю перемоги”. У душі Андрія – постійна боротьба: добре, що поляки відступають, але ж, відступаючи, вони можуть конфіскувати коня, забрати підводу, хліб, а то й вбити. Юнак нікому не хоче служити: ні полякам, ні гайдамакам, ні Котовському; ним оволоділа лише тривога за матір.
Навіть про односельчан він майже не згадує, і думки щодо конфіскації більше належать не йому, а селянам, які втомилися від того, що на селі постійно змінюється влада. У цьому коловороті подій важко зрозуміти, хто наші, хто ваші, а хто свої. Андрій – типовий представник того селянства, якому нелегко визначитися щодо ідеалів. Однак тривога за матір – не лише тривога за родину.
Це й тривога за довкілля, гармонію якого порушено.
Одна з кращих новел Миколи Хвильового – “Я (Романтика)”. Основний мотив її – революція, громадянська війна та їхній вплив на пересічну людину. Якщо герой новели “Мати” Григорія Косинки має ім’я, то герой новели Миколи Хвильового – безіменний революціонер-фанат.
Він відстоює абстрактну ідею зі зброєю в руках. Він – дитя своєї доби; “перекладає на свої плечі величезний тягар – перебудову світу. Але ж зміна формацій супроводжується знищенням інакодумців.
Відповідно щоденною роботою чекіста є вбивство людей в ім’я все тієї ж ідеї, ворогів, які не поділяли світорозуміння революціонерів. Мотив Андрієвих дій – тривога за матір, мотив дій фаната – визволення людства, фізичне знищення тих, хто гальмує нове світле майбутнє, хто не бачить “загірної комуни”.
Без хвилювання й сліз на очах не можна читати наступні рядки: “Тоді я у млості охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її руку до своїх грудей. Потім підвів маузер й нажав на скроню”…
Який жах! Син убиває рідну матір за ідею… Письменник доходить висновку: відданість ідеї роздвоює особистість, убиває почуття справедливості, добра, правди, руйнує людське “Я”.
А якщо ти взяв такий гріх на свою душу? То вже повна деградація людської сутності. Ось докази. Сучасність ліричний герой сприймає як “бенкет” щоправда дикої країни.
Безумство і категоричність у діях – остання інстанція міркувань персонажа. Він зізнається в тому, що за суттю своєю бандит, інструмент. У його міркуваннях немає нічого людського.
Важко зрозуміти таку людину. Убивати господарів, засуджувати невинних і після цього спокійно дивитися на ці портрети й не відчувати гнів, думати про те, що “я – чекіст, але й людина”…
Хіба можна назвати людиною того, хто фізично (і морально теж!) знищив найдорожчу людину. Хто вбивав чоловіка і жінку, які в навколишніх ситуаціях намагалися розібратися за допомогою релігії. Чекіста-фаната я сприймаю як звіра, дикого, хижого, в якого немає нічого святого. Він навіть не поховав матері…
Виправдати його дії не можна.
Закінчити свої роздуми хочу словами М. Жуменського: “Небагато є у світовій літературі таких творів трагічного звучання, в яких із вражаючою художньою силою були б відтворені драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній конфлікт революціонера, який потрапляє У витворену революційними ідеями пастку”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)