Йоганн Вольфганг Гете у своїй баладі “Лісовий цар” розповів нам про страх, що випробовують деякі люди перед невідомими явищами природи. Особливо це було поширено раніше, в античний час і в середні століття. Але й у часи Гете ще багато з людей боялися природних явищ. Вони були дуже марновірні, для них усе було пов’язане з божественними силами: блискавка, гроза, бурячи й багато чого іншого.
Особливо люди боялися ліси. У кожній хащі, на їхню думку, водилися різні казкові істоти: добрі й злі. От і маленькому хлопчикові, що скакав через ліс
У кожному кустике, у кожному дереві хлопчикові чудиться погроза.
Шелест вітру в галузях він приймає за голос “лісового царя”. Дитині здається, що він всіма способами намагається затягти його до себе: “Рідний, лісовий цар із мною говорить: Він золото, перлини й радість обіцяє”. Крім “золота й перлин” “лісовий цар” обіцяє йому солодкий сон:
“До мене моя дитина! У дуброве моєї Довідаєшся прекрасних моїх дочок; При місяці будуть грати й літати,
Граючи, літаючи, тебе присипляти”.
Незважаючи
Коли вони прискакали нарешті додому, те було вже пізно. Марновірний страх людини перед природою робить його слабким і беззахисним. Я думаю, що маля менше боялося б лісу, якби його не лякали з дитинства страшними історіями про нього. Якби його з дитинства привчали до того, що природа не ворог, а друг людині.
Тоді б, я впевнена, він пересилив би свій страх і повірив би своєму батькові. І все було б інакше.