ЛУКАШЕВИЧ ПЛАТОН

ЛУКАШЕВИЧ ПЛАТОН (1806, с. Березань, тепер смт. Баришівського р-ну Київської обл. – 1887, там само) – фольклорист і етнограф, видавець.

Народився в родині поміщика, закінчив Ніжинську гімназію вищих наук (однокласник М. Гоголя), Одеський ліцей (1828). Замолоду побував за кордоном, де в Празі познайомився з В. Ганкою і Я. Колларом, під впливом яких розпочав студії з українського фольклору та етнографії. Підгримував зв’язки з М. Максимовичем, І. Срезневським, листувався та обмінювався виданнями з письменниками й фольклористами Галичини: Я. Головацьким, І. Вагилевичем, І. Бірецьким.

У Петербурзі видав збірку “Малороссийские и червонорусские народные думы и песни” (1836), куди включив і власні записи.

Видання містить 176 зразків пісенних жанрів з коментарями та примітками і одне замовляння. У вступних нотатках видавець, свідомий високого обов’язку присвятити зібрану ним народну поезію своїм “предкам Гетьманцям”, одним із перших висловлює занепокоєння щодо надмірного поширення в Україні солдатських і фурманських (“ямщицьких”) російських пісень. У першій частині

збірника, що має назву “Малороссийские думы и песни”, за тематично-жанровим принципом подано думи й пісні, записані на Полтавщині: передусім історичні та обрядові.

Велику наукову цінність становлять думи: “Самійло Юшка” (перший у фольклористиці запис – 1832 р. від кобзаря Івана Стрічки), “Голота” (уривок), “Буря на Чорному морі” (без назви) і “Плач невольника” (надруковані вперше), “Івась Коновченко” (запис 1832 р.) та “Проводи козака” (без назви) – нові варіанти після публікації М. Цертелєва. Запис П. Лукашевича найдовшої в українському фольклорі думи “Самійло Кішка” є найкращим її варіантом. Збірка містить історичні пісні (“Морозенко”, “Перебийніс”, “Нечай”, “Тетеря”, “Швачка”, “Залізняк”, дві пісні про Калнишевського та зруйнування Запорозької Січі).

У другій частині подано пісні з віщання В. Залєського “Пісні польські і руські люду галицького” (Львів, 1833). У вступі до цієї частини видавець наголосив на ідентичності мови, фольклору й культури в цілому наддніпрянців і галичан, для котрих Україна “є неначе обітованою землею”. Серед творів “червоноруських” – пісні опришків, коломийки, вівчарські та ін.

Збірку П. Лукашевича схвально зустріли І. Срезневський, М. Костомаров, а О. Пипін назвав її “одною із найпримітніших книг з малоросійської етнографії”. Фольклорні записи П. Лукашевича, крім виданої збірки, були опубліковані в зібраннях П. Чубинського, Б. Грінченка, журналі “Этнографическое обозрение” (1892). В ЦНБ ПАН України зберігаються рукописні збірки вченого, автографи його фольклористично-етнографічиих праць, серед яких: “О суеверных преданиях малороссиян”, “Народні пісні оброблені з коментарями” (чернетка), “Опыт о баснословных преданиях малороссиян” та ін. До П. Лукашевича в Березань 1843 р. приїздив Т. Шевченко, де написав 9 жовтня вірш “Розрита могила”, читав там “Русалку Дністрову”. Згодом з вини Лукашевича між ними наступив повний розрив.

П. Лукашевич – також автор досліджень із мовознавства.

Літ.: W Платон Акимович Лукашевич // Киев. старина. 1889, январь; Кирдан Б. П А. Лукашєвич // Кирдан Б. Собиратели народной поззии. Из истории украинской фольклористики XIX ст.

М., 1974.

Ж. Ляхова


ЛУКАШЕВИЧ ПЛАТОН