Марко Черемшина – псевдонім Івана Юрійовича Семанюка, натхненного співця рідної Гуцульщини. Його твори стоять в однім ряду з творами В, Стефаника, О. Кобилянської, Л. Мартовича.
Пам’ятною подією в житті М. Черемшини було знайомство з І. Франком.
“Я дивився зблизька на Франка, як на сонце, від якого меркнуть очі”, – захоплено згадував пізніше письменник.
Саме Франко в дружній бесіді порадив Черемшині покинути писання поезій у прозі та вернутися до змалювання мужицького життя.
Перші твори про життєві проблеми гуцулів
Черемшина захоплювався романтичною вдачею гуцулів, їхнім неповторним фольклором. Письменник високо цінував такі якості своїх земляків,
Пізніше в оповідання Черемшини все частіше починають вплітатися гіркі роздуми автора про гуцульське село, про страшну нужду і безправ’я гуцула та про всі ті біди, які ця нужда породжує.
Збірка оповідань “Карби” – це правдива розповідь про те, як “уся Гуцулія на старців переходить”. Письменник не бачить нічого відрадного В житті цих людей, прибитих темнотою, забобонами, безправ’ям, наругою жандармів та сільських багатіїв. Тогочасний критик М. Лозинський писав про збірку: “… візьміть і прочитайте Семанюкові нариси.
А побачите там гуцульське життя і гуцульську душу, його дрібку радощів і море горя, його погляди, вірування, забобони…”.
Говорячи про це, критик, безумовно, мав на увазі новелу М. Черемшини “Святий Миколай у гарті”, де змальовано моторошну картину нужди, в якій жила сім’я Курила Сівчука. З його порожньої хати екзекутор нічого не зміг забрати замість податку, крім ікони; таким чином ікона у майстерно вирізьбленій рамці опинилася в арешті.
В оповіданні “Чічка” Черемшина змальовує непоправну втрату гуцульської родини: гине коняка Чічка, яка 15 років працювала на рідну сім’ю. Не дивно, що оплакують тварину так, як побивалися б над труною найріднішої людини.
М. Черемшину називають поетом туги. Але то не розпач, то здорове почуття протесту людини, що пране кращого життя.