Література Опору

Зображення жахів імперіалістичної воїни – не самоціль для Барбюса. Головним для нього є людина на війні, конфлікт війни й людини, ті висновки, до яких ця людина приходить, зштовхнувшись зі страшною дійсністю кривавої бойні. У романі немає пацифістського неспроможного жаху перед війною. Людина в романі Барбюса піднімається над війною, тому що в ньому дозрівають гнів і бажання боротися проти тих,”хто розпалює загарбницькі війни,- бажання й здатність знати правду.

В. И. Ленін писав: “Одним з особливо наочних підтверджень усюди спостережуваного,

масового явища росту революційної свідомості в масах можна визнати романи А-нри Барбюса: (“У вогні”) і “З1аг1е” (“Ясність”)… Перетворення зовсім неосвіченого, цілком подавленого ідеями й забобонами обивателя й масовика в революціонера саме під впливом війни показано надзвичайно сильно, талановито, правдиво”.

“Ми не солдати,- ми люди”- цю думку письменник розвиває із самого початку роману, протиставляючи війні своїх героїв-солдатів. Разючою силою має створеного Барбюса картина – цей різкий контраст гігантської м’ясорубки війни, бездушної, сліпий, і звичайності, людяності

людей, що потрапили в неї. Ворожнеча солдатів до офіцерів, штабним білоручкам і ” шовіністам-газетярам, щоморочить голову”, стає потім ненавистю до тих, хто наживається на війні, і, нарешті,- великим гнівом до винуватців війни, хоча особа їхні солдати представляють ще недостатньо ясно.

Солдати усвідомлюють єдність інтересів трудящих всіх країн, братерство всіх пригноблених, піднімають гасло рівності, інтернаціоналізму. Один з них викликує: “Либкнехт!” Тільки тепер у лиховісних пейзажах війни виникає світлий промінь

Ім’я Либкнехта вимовляє Бертран, але він зображений не більш повно, ніж інші солдати взводу, а тому й не многим більше інших підготовлений у романі до того, щоб вимовити це ім’я. Є в романі герой, що збирає в один ланцюг революційної істини розрізнені ланки правди – цим героєм є оповідач. У вирішальний момент автор прямо “входить” у роман, лунає його жагучий голос. Це надає роману особливу, публіцистичну силу, насичує його різноманітними відтінками схвильованого, закличного мовлення автора. Відкрита тенденційність і полемічність – одна із самих характерних рис творчого почерку Барбюса

Прагнення бути максимально правдивим виявилося й у мові роману. Барбюс широко використає солдатський жаргон і місцеві діалекти. Він включає в мовлення героїв “грубі” слова. Багато деталей картини війни теж грубі, гранично відверті, але це реалістичні, а не натуралістичні деталі, оскільки вони підпорядковані реалістичної типізації.

На противагу натуралістам з їх об’єктивістської фотографичностью Барбюс прагне використати всі засоби для безпосереднього впливу на читача, для створення виразного подання про істоту справи, для виховання ненависті до визискувачів. Барбюс розвивав традицію “Розгрому”, традицію реалістичного зображення війни, оповідання про долю народу. Але Барбюс вільний від утопізму Золя; зерна майбутнього виростають у правдивому оповіданні онастоящем.

“Вогонь” – це справжнє эстетическое завоювання Барбюса й французької літератури в цілому. Відбиваючи глибокі зрушення в суспільному житті й свідомості людей у роки першої світової війни, відбиваючи революційні вибухи, що зріли в дійсності, роман Барбюса намітив риси нового епосу. “Вогонь” став етапним добутком на шляху формування у французькій літературі методу соціалістичного реалізму

В 1917 році А. Барбюс, П. Вайян-Кутюрье й інші створюють Республіканську асоціацію колишніх учасників війни. Асоціація розгорнула антивоєнну агітацію, пропаганду революційних ідей і сприяла створенню Французької комуністичної партії. В 1919 році Барбюс організує групу “Кларте”.

Письменник виступає в соціалістичній пресі. Найважливіші його статті й мовлення ввійшли в збірник “Мовлення борця” (1917-1920). До цього збірника примикає брошура-маніфест “Світло з безодні. До чого прагне група “Кларте” (1920) і звертання до інтелігенції “З ножем у зубах” (1921). Публіцистика Барбюса – це прямі звертання письменника до народу, до інтелігенції, звертання, у яких він призиває до боротьби, розкриває очі на сутність соціальних відносин, незмінно повторюючи, що визискувачі можуть панувати тільки завдяки неправді, завдяки обдурю.

Барбюс спеціально зупиняється на необхідності очищення розуму від релігійних догм, що стали знаряддям реакції. Рішучий вибір політичної позиції Барбюс уважав обов’язковим для кожного й, зокрема, звертався з подібною вимогою до письменників, затверджуючи, що в противному випадку письменник не зможе виконати ролі глашатая істини

Барбюс стежив за переможним розвитком російської революції. У знаменитій статті “Ми – обвинувачуємо!” (“Юманите”, 12 жовтня 1919 року) Барбюс викрив організаторів інтервенції в Радянську Росію. “Урятуйте людську правду, рятуючи правду росіянку”,- призиває Барбюс. У мовленні “Творчість і приклад Золя” (1919) Барбюс високо оцінила Золя як письменника, що зрозумів, що велич – у збагненні істини й в участі в боротьбі. Погляди Барбюса на роль письменника сформульовані їм у дискусії з Ролом-ланом, у ході якої він захищав думку про вирішальне значення народних мас і революційної боротьби в історичному процесі

Свідченням формування революційних поглядів Барбюса після 1917 року став роман “Ясність” (1919). У ньому Барбюс створив реалістичний образ міщанина Симона Поліна, що мріє тільки про те, щоб зробити кар’єру. Обрій цього персонажа обмежений стінами його старої кімнати, у яку він “міцно уріс”.

Починається Війна. У цій частині роман “Ясність” здобуває подібність із “Вогнем”. Ио солдати в “Ясності” свідоміше, ніж в “Вогні”, духовно активніше.

В “Вогні” “зоря”, тобто момент появи революційних настроїв, була кінцівкою; в “Ясності” вона наступає швидко, відкриваючи собою заключну частину роману, який не було в “Вогні”. Повернувшись із фронту, Симон дивиться на мир зовсім іншими очами, чим до війни, усе для нього “стало видимим, як би оголеним”, спала завіса неправди, обивательського самообдурення. Симон Полен мріє про перемогу народу. Уперше у Творчості Барбюса з’являється образ революціонера, носія передового світогляду.

Однак роман як художній Твір у значній мірі страждає від того, що узагальнення виступає тут безпосередньо, в оголеному виді. Барбюс не може ще розкрити героя в новій для нього суспільній практиці революційної боротьби й робить із нього щось начебто коментатора різних подій, які той спостерігається

В 1923 році Барбюс вступає в ряди комуністичної партії. В 1925 році він відвідує Балкани, для того щоб перевірити факти злочинної діяльності фашистських урядів балканських країн; в 1926 році випускає книгу “Кати” – підсумок його поїздки. В “Катах” виникає правдива картина того варварського “нового порядку”, що у більше широких масштабах спробували створити через кілька років гітлерівці. Барбюс звертається до народів балканських країн, виражаючи своє замилування їхньою боротьбою, у якій він бачить приклад для всіх, призиває до організації допомоги народам, що потрапили під ярмо фашизму

Перед особою усе більше наглевшей реакції Барбюс боровся за зімкнення передової інтелігенції, за об’єднання письменників навколо революційного пролетаріату. Із цією метою з 1928 року він випускає журнал “Монд”.

Як і Ролан, Барбюс упевнений, що буде створене нове мистецтво, що воно вже створюється на основі обновленияобщества, створення соціалістичного громадського порядку, висвітлюючи шляхи до нього, вселяючи впевненість у перемозі. Барбюс писав, що об’єктом цього мистецтва повинен бути суспільна людина, весь колектив, так. як центральною проблемою життя стало питання про існування й Майбутнє колективу. Нове мистецтво – мистецтво правди: письменники володіють тепер науковим методом, що дозволяє розібратися в причинах суспільних явищ, марксизм заміняє казковий ідеал науково обгрунтованою метою боротьби.

Так до появи самого поняття “соціалістичний реалізм” Барбюс формулював, по суті справи, його принципи. Намагався він і практично здійснити завдання створення нового, революційного мистецтва


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Література Опору