Лірика останніх років життя – ПОЕТИЧНА СПАДЩИНА М. ЛЕРМОНТОВА

ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ

§ 5. ПОЕТИЧНА СПАДЩИНА М. ЛЕРМОНТОВА

Лірика останніх років життя

Своєрідною межею у розвитку поетичного генія Лєрмонтова став 1837 рік: смерть Пушкіна й заслання на Кавказ ніби примусили поета відмовитися від зайвої зосередженості на власному “я”. “Суб’єктивний елемент”, за висловом В. Бєлінського, почав виявлятися в образах, які мали інші риси й інше естетичне значення.

Часом то був сам автор, романтичне світовідчуття якого змінювалося на тверезу, аналітичну критику дійсності (вірші “Дума”,

“Пророк”, “Батьківщина”, “До вас я пишу випадково…” та багато інших); це й такі герої, як старий солдат у “Бородіно”, що разом із поетом сумує за “часом богатирів”, або учасник кавказької війни у “Заповіті”, який, як і поет, побачив не парадний, а повсякденний бік дійсності; це і образи-символи, що зовні втратили зв’язок із ліричним “я” поета, але висвітлюють його думки і його настрої (“Листок”, “Хмари” та ін.).

У творчості М. Лєрмонтова цього періоду дедалі частіше виникає тема сучасності, а його ліричний герой втрачає відчуття трагічної самотності. У “Думі”

поет знову подає соціальний і психологічний портрет покоління, але, на відміну від юнацької лірики, тут відбивається інший тип свідомості. У ранніх творах ліричний герой протиставлявся світу і людям. У “Думі” ліричний герой стає часткою світу, несе відповідальність за нього разом з усіма. Не випадково замість ліричного “я” виникає узагальнене – “ми”: “ми рано в’янемо”, “ми й ненавидимо, і любим випадково”, “пройдем по світу ми без шуму і сліда”.

Відчувши себе часткою свого покоління, ліричний герой отримав здатність більш повної та глибокої оцінки життя. “Дума” відбиває складну еволюцію ліричного героя: усвідомлення себе часткою сучасності привело й до усвідомлення історичної закономірності буття. А напруженість духовних шукань, рівень самовизначення особистості виявилися такими значними, що по суті суперечили висновку про безплідність покоління.

Лірика цих років відбиває і ще одну суттєву зміну художнього світогляду поета. Усвідомлення залежності від світу породило відчуття духовної свободи, але не демонічної, а людської. Поема “Мцирі” стала своєрідним підсумком таких творчих шукань.

Поема романтична, але в ній докорінно переглянута вся романтична ситуація. Утеча героя – добре відомий мотив романтичних творів, варто пригадати твори Байрона, Пушкіна. Але для лермонтовського героя втеча стає зворотним шляхом, поверненням до світу свого дитинства, у природне для нього середовище.

Три дні на свободі символічно відтворюють повноту життя, якої так важко досягти людині.

Твори, написані М. Лєрмонтовим в останні три роки життя, майже всі пов’язані між собою спільною проблематикою – аналізом сучасного автору суспільства і психології людини. І хоча найбільш повно ці проблеми розглядаються М. Лєрмонтовим у прозових творах, зокрема в романі “Герой нашого часу”, в ліриці поета вони присутні як натяк на глибинні причини душевного стану його ліричного героя. Сучасне суспільство прирікає людину на самотність – такий висновок робить поет.

Внутрішню трагедію безцільності існування сучасної людини М. Лєрмонтов розкриває в поезії “І нудно, і сумно…”, яку вважав одним із кращих своїх поетичних творів. Уперше надрукувавши поезію у січні 1840 року в “Литературной газете”, поет визнав доцільним додати її й до творів, які склали його першу збірку.

У сучасників ця поезія викликала неоднозначні оцінки. Критик В. Бєлінський писав: “”І нудно, і сумно…” з усіх п’єс Лєрмонтова викликала особливу неприязнь старого покоління. Дивні люди! їм усе ще здається, що поезія повинна видумувати, а не бути жрицею істини, потішати цяцьками, а не гриміти правдою!”

Незважаючи на зовнішню стриманість, поезія “І нудно, і сумно…” дійсно “гримить правдою”. Перед читачем розгортається напружений внутрішній монолог ліричного героя:

І нудно, і сумно! – і нікому руку подать,

Як горе у душу прилине…

Бажання!.. Чи варто даремно бажать?..

А роки минають – найкращі хвилини!

(Переклад М. Терещенка )

Ліричний герой постає як людина з “оголеною душею”, яка гостро відчуває недосконалість світу, самотність, марність і нетривкість буття. Йому боляче, що минають даремно найкращі роки. Але розірвати це “кільце самотності”, “подати руку” іншій людині він не може, бо усвідомлює “безцільність дії”. Трагедія ліричного героя не тільки в тому, що він не має можливостей реалізувати свої душевні пориви. Його трагедія насамперед в тому, що він, зневірившись, сам ці поривання зупиняє, сам прирікає себе на бездіяльність і самотність.

Це й була та “правда”, якої не хотіли чути сучасники поета, якій не хотіли вірити.

1П’єса (від фр. piece – частина, кусок) – у сучасному літературознавстві – синонім поняття “драма”, але на початку і в середині XIX ст. так називали і невеликий музичний твір, і ліричний вірш.

Один із останніх творів М. Лєрмонтова – поезія “На дорогу йду я в самотині…”. У цій поезії знову, як і в юнацькій ліриці, постануть вічність, Усесвіт і людина.

Але, на відміну від ліричного героя юності, ліричний герой цієї поезії сприймає безмежність простору і безкінечність часу як щедрий дар. Його захоплює краса Всесвіту, і саме цим почуттям він збагачує, сповнює Всесвіт і виявляється рівним йому.

Небеса прекрасні та безкраї!

Спить земля в промінні голубім…

Чом же серце з болю завмирає?

Жду чого? Жалію я за чим?

(Переклад М. Рильського )

Це вже такий високий ступінь духовності, на якому знання життя, його страждань не заперечує самого життя, а допомагає поєднати “волю й супокій”, “небо й землю”.

Поезію “На дорогу йду я в самотині…” поет написав за півтора місяця до трагічного фіналу свого життя. Разом із віршами “Сон”, “Од рідної гілки дубовий листок одірвало…”, “Пророк” ця поезія позначала новий етап у творчості поета. Й тепер очевидно, що талант його лише стрімко “набирав висоти”.

Україна у світовому культурному просторі

У 1840 році М. Лєрмонтов написав поезію “На пута суворі…”, присвячену М. О. Щербатовій, молодій удові, українці за походженням, якою, за свідченням сучасників, поет був захоплений в останні роки свого життя. їй також присвячена поезія “Молитва” (“У хвилину життя важкую…”). Дослідники вважають, що поштовхом до написання поезії “На пута суворі…” став вірш Є. Гребінки “Визнання”, де Україна постає в алегоричному образі жінки.

Перевірте себе

Визначте провідні теми лірики М. Лєрмонтова.

Що таке ліричний герой поетичного твору?

В якому творі М. Лєрмонтова постає образ України?

Поміркуйте і дайте відповідь

Що є головним об’єктом лірики М. Лєрмонтова?

Що споріднює творчість Байрона і Лєрмонтова?

Прочитайте вірш “На пута суворі…”. Які риси, на думку поета, властиві українському національному характеру?

Яким постає кохання в поезії М. Лєрмонтова?

Дослідіть самостійно

М. Лєрмонтов стверджував: “Як солодку пісню батьківщини / Люблю я Кавказ”. Зверніться до зібрання творів поета і визначте, в яких поезіях постає образ Кавказу.

Знайдіть творче рішення

У “Словнику мови Лєрмонтова” у статті “Дорога” пропонується таке тлумачення цього поетичного образу: “Дорога – наскрізний мотив усієї творчості Лєрмонтова; у вірші дорога, зазвичай, не наділяється конкретними прикметами, а постає як символічний образ життєвого шляху лермонтовського героя. У вірші “На дорогу йду я в самотині…” пустеля, зірки і накреслений у просторі вектор дороги задають просторові координати лермонтовського світу…”

Уявіть, що вам запропонували написати до “Словника мови Лєрмонтова” словникову статтю “Зірка”. Розкрийте це поняття у різних контекстах творів М. Лєрмонтова.

Візьміть участь у дискусії

Висловте власне ставлення до висновку ліричного героя поезії М. Лєрмонтова “І нудно, і сумно…”:

Й життя – як поглянеш на нього уважно навкруг –

Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Лірика останніх років життя – ПОЕТИЧНА СПАДЩИНА М. ЛЕРМОНТОВА