Ліричні вірші Вільяма Блейка

Ліричні вірші, які не входили в аналізовані цикли, Блейк не видавав. їх зібрали докупи з рукописів і найчастіше вони виходять під назвою “Пісні різних років” або мають титул за назвою рукописів “Манускрипт Россетті” чи “Манускрипт Пікеринга” (це прізвища перших власників зошитів Блейка, що сприяли їх виданню). Ці вірші були написані в різні роки між 1789 і 1811, відрізняються між собою за настроєм, стилем, жанровим типом. Є серед них близькі до “Пісень невідання і пізнання”, такі ж значні за думкою й естетичною вартістю, за емоційною

забарвленістю. В більшості гостро звучать сатиричні ноти, гірка або сумна іронія: “Не можна висловити любов”, “Просив я злодія”, “Я чув, як ангел співав” та інші.

Багато серед них коротких чотиривіршів афористичного звучання, мудрих і повчальних, або тонко іронічних.

Є серед “Різних віршів” і політичні, і в дусі народних балад, і гарні ліричні мініатюри, і пісні. Палітра Блейкової лірики вельми розмаїта, щедра на барви і відтінки. Якби він не створив нічого іншого, він все одно увійшов би до числа кращих поетів Англії.

Але існує ще величезний масив великих творів поета-провидця.

Це так звані “Пророчі книжки” і інші поеми. Перед деякими з них розгублено зупиняється більшість дослідників і популяризаторів. Це передусім стосується саме незавершених, досить хаотичних за структурою і образною системою “Пророчих книжок”. У них у складних для розшифрування символах і алегоріях художньо втілені філософські ідеї Блейка, його розуміння проблем і процесів власного часу і передбачення того, що чекає людство у майбутньому.

Блейк сам розумів, що йому не все вдається донести до читача, як хотілося б. В передмові до однієї з пізніх поем він писав: “Любий читачу, вибач мені за те, що тобі не сподобається, і полюби мене за ту енергію, з якою я вкладав у працю мій талант”.

Блейк використовував як елементи для своєї міфології конфлікти, сюжети, образи з античних міфів і Біблії, дав-ньоскандинавських саг і індійських легенд, казок Сходу й англійського фольклору, творів письменників і філософів, публіцистів і містиків-візіонерів XVII-XVIII століть, суверенно переосмислюючи їх за власним задумом, своєю нічим не – скутою романтичною фантазією. Синтез різних запозичень дає у нього найчастіше щось цілком оригінальне, позначене його особистістю, його баченням світу у велетенських постатях і гігантських катаклізмах, у могутніх пристрастях, трагічних поразках і падіннях, перемогах, воскресіннях.

Герої “Пророчих книг” людиноподібні титани Юрайзен, Тармас, Льюва, Орк, Лос, Ейхенія, Еніон, Веле, Ентісармон разом із своїми синами і дочками, “тінями”, “привидами”, оточенням, супротивниками і союзниками весь час знаходяться в русі, в борінні, переживають найсильніші пристрасті – кохання і ненависть, жагу помсти і торжество перемоги над ворогом, гірке розчарування і спалах віри. Вони не лишаються незмінними. Змінюються їх стосунки між собою, їх характери, їх ставлення до світу.

Центральні постаті поем еволюціонують (не завжди у кращий бік), але завжди психологічно переконливо. Вони написані густими, різкими мазками, їх пристрасті надто сильні і яскраві, а слова сповнені високого пафосу.

Головна боротьба в поемах точиться між втіленням тиранії, мертвотного застою, кривавого насильства, страху, льодової байдужості до всього живого – титаном Юрайзеном, в якому сполучаються риси всіх відомих з міфології небесних тиранів, з його антиподами титанами Лосом і його сином Орком, що мають у різних поемах різні іпостасі, досить суперечливі, однак загалом виступають як сили добра, визволителі поневолених і гнаних, борці за свободу духу, творення. Значне місце в поемах посідає тема кохання, цікаві в них постаті закоханих титанів, здатних на сильні почуття, вірних і відданих.

Загальна назва “Пророчі книжки” об’єднує такі поеми Блейка створені ним між 1793 і 1820 роками: “Видіння дочок Альбіона” (1793), “Америка” (1793), “Європа” (1794), “Перша книга Юрайзена” (1794), “Книга Аханії” (1795), “Книга Лоса” (1795), “Вала або Чотири Зоа” (1795-1804), “Мільтон” (1804-1808), “Єрусалим” (1804-1820). До них іноді долучають написані раніше поеми “Книга Тель” (1789), “Шлюб неба і пекла” (1790) і фрагмент твору “Французька революція” (1791).

Назва “Пророчі книжки” безпосередньо співвідноситься з біблійними “Книгами пророків”, в яких головним була оповідь про історію єврейського народу, а не містичні пророцтва про його майбуття. Блейк дав пояснення того, що він розуміє під словом “пророк”: “Кожна чесна людина – пророк, вона висловлює свою думку про суспільні і приватні справи, вона говорить: “Якщо ви зробите таке й таке, результат буде такий і такий”. Вона ніколи не скаже: “Як би ви не робили, все одно відбудеться те і те”.

Тому можна сказати, що пророчі книги Блейка – це художня проекція історії і сучасності Англії і всього світу в величних, грізних і гарних міфічних образах.

Однак, Блейк, як і багато романтиків після нього, вважав місію поета особливою, він був переконаний, що митець має бути духовним вчителем народу, його проводирем. Не випадково він дав своїм поемам таку багато до чого зобов’язуючу назву – “Пророчі книжки”, зухвало ставлячи себе на один рівень з пророками Старого заповіту. Таке двоїсте розуміння пророчої місії поета відбилося в поемах.

Щодо спроби представити міфологію Блейка як цілісну систему, то вона, на думку відомої англістки з Москви Г. Єлістратової, “не має наукового й естетичного інтересу вже тому, що в дійсності його символічна фантастика надто заплутана, довільна і часто суперечлива. У творчості Блейка, як зрештою і більшості поетів-романтиків, рух поетичної думки, пошуки уяви, політ фантазії, пориви ліричного почуття самі собою нерідко бувають важливіші й більш значущі, ніж ті прямі кінцеві “висновки”, до яких вони приводять”.

Як приклад можна навести поему “Видіння дочок Альбіона”. Сюжет її, досить простий і не дуже зрозумілий, звучить приблизно так. Утуна – прегарна дочка Лоса (головний позитивний персонаж в міфології Блейка, який, однак, має багато різних втілень, серед них і не цілком позитивні) кохає Теотормона, шляхетного героя, але обережного і нерішучого, як Гамлет (в інших поемах він може виступати як син Лоса).

Та Утуна стає жертвою насильства грубого і жорстокого рабовласника Броміона (і він в інших поемах може бути сином Лоса). Знеславлена дівчина все одно мріє про кохання Теотормона, та він метиться на Броміоні і безневинній Утуні, через ревнощі й упокорення не відповідає на її пристрасне й безкорисливе почуття. Цей не дуже переконливий сюжет не має суттєвого зна-чення.

Важливі натомість гнівні філіппіки проти рабовла-сників-нелюдів, зажерливих попів, несвободи жінки, її страждань у шлюбі, в який вона найчастіше вступає не з власної волі. Кричить глумливий Броміон:

… Твоя Америка – моя, мені належать північ її південь, Моє тавро горить на чорних дітях сонця. Вони не опираються й мовчать в покорі Під моїм бичем, а їх дочки тремтять І підкоряються моїй безмежній силі…

Наведений уривок свідчить, яка пекуча актуальність попри всю образну узагальненість і умовність ховається в тексті поеми. Це ж можна сказати і про інші “Пророчі книжки”. Так, наприклад, в конфлікті титанічних постатей “Америки” в міфологізованому вигляді відтворена дійсність кінця XVIII ст., боротьба американських колоній проти англійської монархії за незалежність. У поемі навіть згадуються політичні діячі, активні учасники цієї боротьби з обох таборів – Джордж Вашингтон, Томас Пейн, король Георг III та ін. В написаних пізніше поемах зв’язок із сучасними історичними подіями номінально не підкреслюється, але він завжди існує.

В своїх пророчих поемах Блейк шукав великих прикладів людської перемоги над всюдисущим злом, бездуховністю, насильством, споживацькими началами, утверджував ідеали “Єрусалима” як майбутнього царства свободи, краси, людського генію.

Блейк не знайшов визнання за життя, його пророцтва не були почуті й сприйняті. Він жив у злиднях і помер бідарем. Навіть поховали великого поета і художника у могилі для бідних, проповідника людського братства – в братській могилі. Однак його поезія стала відомою світові, бо не міг забутися універсальний геній, що умів –

Бачити світ у зерні піску, Небо у квітці синій, В своїй долоні безкрайність усю І вічність в одній годині.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ліричні вірші Вільяма Блейка