Ліліпутія – Англія крізь зменшувальне скло

Твір за романом Джонатана Свіфта “Мандри Гуллівєра”. Свіфт прожив довге і насичене подіями життя. З великою пошаною і любов’ю ставився до нього простий ірландський люд, який справедливо вважаз Свіфта своїм вірним і захисником.

Спілкування з бідними селянами та ремісни-і ками, захист їхніх інтересів дозволили письменникові зро-ї зуміти, що народ – творець історії. У своєму романі “Манд-| ри Гуллівєра” автор сатирично зобразив життя, що його; оточувало, і в алегоричній формі розповів про сучасну йому Англію. Письменник показує,

якими насправді є король, парламент, оточення короля, мораль і звичаї представників) англійської еліти. Сучасники Свіфта в описанні письменни-І ком країни Ліліпутії і порядків, які панували в ній, побачи – ли безліч натяків на події Англії XVІІІ століття.

Так, війна між Ліліпутією і Блефуску нагадувала відносини між Анг4 лією і Францією, ліліпутський імператор – короля Георга І і казначей Флімнап – прем’єр-міністра Роберта Уолпола тощо.

Маленькі розміри відкритого Гуллівером світу покликані продемонструвати ницість і безглуздя державних установ Ліліпутії. А оскільки Ліліпутія – це Англія,

то зрозуміло, що Свіфт вважає: вона – не просвітницький ідеал держави. Письменник зробив смішним ліліпутського імператора з його претензіями на світове панування, підкреслив нікчемність міністрів та вельмож. Зріст ліліпутів вважається визначальним у вирішенні проблем влади. Імператор, “відраза і жах Всесвіту”, аж на цілий ніготь вищий за своїх підданих. “Самого цього досить, щоб викликати особливу пошану до нього”.

Крізь фізичну мізерність цих людців ясніше проступали їхня жорстокість, підступність та зажерливість, характерні й для справжніх “великих” міністрів та імператорів. Високі посади в Ліліпутії. претенденти одержують не за заслуги перед державою, а за виграні змагання серед канатних танцюристів. Свіфт дуже дотепно уподібнює англійських вігів і торі до ліліпутських партій, які ведуть між собою запеклу боротьбу, відрізняючись поміж собою лише висотою підборів на взутті.

Влучною пародією на католицьку та протестантську церкви є секти “тупоконечників” і “гостроконечників”, що сперечаються, з якого боку розбивати яйце.

Герой роману Гуллівер, потрапивши до держави ліліпутів, одразу ж капітулює перед тубільцями: розмовляє покірним тоном, покірно входить в нове помешкання, дозволяє закути себе в ланцюги, плазує перед імператором. Проте будь-яка влада не є справедливою, і ліліпутське правосуддя звинувачує Гуллівєра у зраді, виносячи йому вирок – позбавити зору. Герой тікає, але сам дивується своєму вчинкові.

Письменник зауважує, що людина, яка підкоряється середовищу, перетворюється на духовного ліліпута, навіть і тоді, коли вона талановита. Помандрувавши по всіх усю-дах, Гуллівер приходить до висновку, що найвизначніші герої людства – це борці проти тиранії. “З найбільшим задоволенням зупиняв я свої очі на людях, що нищили тиранів і узурпаторів, і на тих, хто визволяв пригнічені й покривджені народи”. Суворо критикуючи пороки правлячих класів, Свіфт не бачив тієї сили, яка б могла змести насилля й зло, що панували в світі.

Але великий письменник бачив зубожіння рідної Ірландії, багатої раніше країни, і вірив в простолюд, його чесність та розум.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4.00 out of 5)

Ліліпутія – Англія крізь зменшувальне скло