Малоросійська опера у трьох діях Дійові особи: Прокіп Шкурат.
Одарка – його жінка. У л я н а – їх донька. Олексій – кріпак, коваль. Павло Кандзюба – обиватель з-під Харкова.
Стецько – його син. Осип Скорик – відставний солдат. Т и м і ш – обиватель із Заїківки.
Дівки, подруги Уляни. Дія у місті, на Гончарівці. ДІЯ ПЕРША Вулиця на Гончарівці.
Видно Холодну гору. Прокіп співає зухвалу пісню. Зібрався він “на вільну”, п’яниця. Жінка його зупиняє, сварить. З’ясовується, що йде Свята неділенька, Великдень.
А
Та усе пішло на горілку. Усе пропиває Прокіп, а Одарка торгує бубликами, з того й живуть. Їх Суперечка закінчується кумедним дуетом: – Била жінка мужика, Била, била і товкла! З’являється Кандзюба.
Одарка скаржиться йому на пияцтво чоловіка. К а н д з ю б а: Ось, знаєте, що я вам пораджу: така була в мене перша жінка, п’яниця непросипенна. От же я її і повіз до знахаря;
Що ж? Мабуть би, і перестала, та не до горілки їй було. Кричала, що в животі пече, та до вечора і вмерла. Ось повезіть лишень і ви по знахурам (так в автора), то й вам таке щастя буде. Кандзюба кличе Прокопа. Важлива справа: він хоче посватати Уляну, доньку Прокопа та Одарки, за свого сина Стецька.
Співають утрьох. Кандзюбі натякають. – Усяк зна, Що в вашого сина Та клепки нема! Кандзюба каже, що у Стецька “усе є”, вони заможні. Прокіп гне своєї: – Як же можна її віддати,
Коли горілки він не п’є? Кандзюба розписує своє багатство. І коники, і волики, і їздять возами до Криму за сіллю. А що Стецько дурнуватий, то розумній жінці з ним буде добре. Помре Кандзюба, дружина за сином догляне, хазяйству раду дасть. По смерті Кандзюби усе добро залишиться Улянці.
Одарка та Прокіп згодні. Але нарешті згадали, що варто було б і доньку спитати. Не стала б вона женихами перебирати.
Кандзюба просить навчити дівчину, “щоб часом не брикалась”. З’явилася Уляна. Розповіла матусі, що була на базарі та накупила собі усіляких прикрас на ті гроші, що сама заробила. Придбала гарну хустку, торгувалася, як скажена. Якийсь пан дуже хвалив її красу.
Мати сварить її за надмірні витрати, а потім погоджується, що хустка буде до речі: прийдуть старости. А зговореному женихові треба віддати хустку. Будуть сватати за Стецька. Уляна відмовляється, бо той Стецько такий дурний, що всі з нього регочуть. Одарка їй своє: – Нема на світі більшого щастя, як з дурнем жити!
Він тебе не б’є, не вередує; а коли там здуру хоч і налає, так тільки крикни на нього, то він і замовчить. Не хоче Уляна йти “за того дурня, за того бецмана”. Зізнається Уляна матері, що сватався до неї Олексій. Одарка спалахує: – Правда, він парубок добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п’є, з бурлаками не гуля…Так що ж? Кріпак! Улянка згодна стати й кріпачкою, бо дуже подобається їй Олексій.
Запевняє матір, що пани в Олексія добрі. Мова її, коли вона говорить про коханого, лагідна, лірична та поетична: З Олексієм пішла б на край світу, старцевому сухареві буду рада, з калюжі водиці нап’юся, аби б він, мій милий, мій голубонько сизий, мій Олексієчко, мені подав! Підійшов до Улянки дурнуватий Стецько.
Батько йому наказав поговорити з майбутньою нареченою. А він нічого й спитати не може, окрім: “А що у вас варять? ” Уляна відповідає йому піснею: – В мене думка не така,
Щоб пішла я за Стецька. Стецько стидкий! Стецько бридкий! Цур тобі, не в’яжися!
Пек тобі, відчепися! Божевільний! Стецько навіть не знає, як Уляну звуть. Він розмовляє з нею тільки тому, що боїться батька. Підходить тихенько Олексій та підслуховує розмову.
Олексій не знає, що Уляна вирішила дурити Стецька. Він засмучується: “Невже кохана відмовляється від свого слова? ” Уляна каже Стецькові: – Я тебе шаную (це вголос) – як ту собаку рудую (це тихо)!
Олексій розвертається та хоче йти. Уляна кидається за ним. Закохані сваряться. Уляна називає Стецька дурним. Стецько втручається: – Та дарма: хоч би і дурний, так хіба не можу женитися?
Тут не розуму треба; я вже знаю. Дурнуватість Стецька завдяки таланту автора п’єси здається навіть дотепною. Ось, наприклад, розповідає Стецько, як його за дурість не взяли до війська. Такий дурний був, що не міг пальців на руках перелічити!
Ось Стецько й каже: – На якого гаспида так багацько пальців? Еге? А я знаю. Ось, бач, Уляно! Як би ти з одним пальцем та зложила собі дулю?
Головне для Стецька – це попоїсти. Він так про себе й каже: – Я б і вдень, і вночі усе б обідав. Олексій нарешті з’ясовує, що Уляну силоміць віддають за Стецька, і б’є того дурня, щоб той відмовився від дівчини.
Стецько плаче, його втішають кашею. ДІЯ ДРУГА Скорик (говорить підкреслено російською мовою):
(2 votes, average: 4.00 out of 5)