Квітка-Основ’яненко Григорій – Біографія

Григорій Фе́дорович Кві́тка-Основ’я́ненко (18 (29) листопада 1778, с. Основа біля Харкова – 8 (20) серпня 1843) – український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови.

Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української

літературної мови.

Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу “Украинскій Вѣстникъ” (1816-1817), сприяв виданню альманаху “Молодикъ” (1843-1844).

Народився у с. Основі (тепер у межах Харкова). Походив з козацько-старшинського роду. Здобув домашню освіту. У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва.

Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував і головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його

суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду. Родину Квіток часто відвідував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців.

Може, тому Григорій Квітка вивчає напам’ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з “Енеїди”, читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса – взагалі все, що потрапляло йому на очі, любить слухати легенди, повір’я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817-28), згодом – головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 – його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838).

К.-О. був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав “писання з натури”, орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний в позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі “Украинский Вестник”, який видавав у 1816-17 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським.

Писав українською і російською мовами.

Помер Г. Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби у м. Харкові.

В 1820-х рр. виступив з комедіями – “Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе” (1827, опубл. 1840), “дворянские выборы”, “Шельменко-денщик” та ін. Спираючись на літературну традицію, започатковану Іваном Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка-Основ’яненко написав українською мовою популярні й досі комедії “Сватання на Гончарівці” (1835), “Шельменко-денщик” (1835), “Бой-жінка” (1840).

Українські прозові твори Квітки-Основ’яненка поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні (“Салдацький патрет”, “Мертвецький великдень”, “От тобі і скарб”, “Пархімове снідання”, “Підбрехач”, повість “Конотопська відьма”) та сентиментально-реалістичні повісті (“Маруся”, 1834; “Козир-дівка”, 1838; “Сердешна Оксана”, 1841; “Щира любов”, 1839; “добре роби – добре й буде”, 1836; “Божі діти”, 1840; “Перекотиполе”, 1840). Серед найкращих творів російською мовою – роман “Пан Халявский” (1840), повісті “Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова” (1841), “Ганнуся”, “Панна сотниковна”, історико-художні та етнографічні нариси “Головатый” (1839), “Украинцы” (1841), “История театра в Харькове” (1841), “1812 рік в провінції”, так звані фізіологічні нариси – “Ярмарка” (1840), “Знахарь” (1841).

Найкращі твори Квітки-Основ’яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою “Сердешну Оксану”. Твори Квітки-Основ’яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами. З Квіткою-Основ’яненком листувався Тарас Шевченко.

Поет давав позитивні відгуки на його твори, присвятив йому вірш “до Основ’яненка” (“Б’ють пороги; місяць сходить”; 1839) та виконав ілюстрації “Знахар” і “Панна Сотниківна” до однойменних творів.

Квітка-Основ’яненко має почесне ім’я “батька української прози”. Його повісті, сюжети яких розгортаються поза соціальними конфліктами, з ідеально-побожними героями, є типовим зразком українського сентименталізму. Творчість Квітки-Основ’яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи. І. Бецький, видавець альманаху Молодикъ, писав, що Квітка-Основ’яненко “… могъ, по своему несомнѣнному, самородному таланту, одинъ поддержать самостоятельность малороссійской литературы… “.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Квітка-Основ’яненко Григорій – Біографія