Ксенофан Вірші Перекладач: Андрій Содомора Джерело: З книги: Золоте руно.
З античної поезії: Збірка.-К.: Веселка, 1985. Чиста сьогодні долівка, вже руки водою омиті Й келихи; цей на чоло вже закладає вінок, Той он сусідові миро коштовне подав у фіалі, Амфора на видноті, втіхи зарука, стоїть.
Інший вино з неї ллє, запевняючи, що не забракне – В кухлях шумує п’янкий, світлий медовий напій. А посередині ладан розвіює пахощі ніжні. Б’є з прохолодних джерел ніжна криштальна вода. Зваблюють зір калачі підрум’янені; білого сиру
Й меду густого
Шану віддати богам кожен розсудливий муж, Після святих узливань і молитви про те, щоб у світі Ми керуватись могли правдою передусім – Пити пора, але так, щоби сам,- хіба надто старuй вже,- Без допомоги слуги, кожен додому дійшов. Гідний пошани той гість, що за келихом, випивши в міру,
Розповідати почне про благородство, про честь,- Не про криваві змагання Титанів, Гігантів, Кентаврів: Це ж бо пусті балачки, вигадки давніх співців, Чи про страшні
Хто ж уласкавить богів – горя не знатиме вік. Те, що в людей у ганьбі, що найбільшого осуду гідне,- Тим Гесіод і Гомер несмертельних богів наділили
Щедро: взаємним обманом, розпусним життям та злодійством. Тож, коли б коні й воли мали руки і ними, як люди, Вправно писати могли і витворювать речі всілякі,- Кожен по-своєму бога свого зобразив і зліпив би
Так, що були б ті боги до творців своїх тілом подібні: Коні – до коней гривастих, воли – до волів круторогих.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)