У вірші ” О ЗЕМЛЕ ВТРАЧЕНА, ЯВИСЯ!.. ” відтворено поетичний образ України. Це – щира розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою. Обрамлення підсилює тужливі настрої. Для поета Україна – не просто образ рідної землі.
Це незамінна складова його душі, яка водночас і завдає страждань, і лікує: О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мені.
У зболеному серці українського патріота незгасним образом сяє рідна земля, допомагаючи йому витерпіти тяжкі табірні випробування.
“Пролийся
Відбувається зцілення душі: “І душу порятуй мені”.
О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні і лазурове простелися, пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, росою згадок окропи, віддай усеблагій покуті і тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця клопочуться в озерах, спадають гуси до
Де дня розгойдані тарілі? Мосянжний перегуд джмелів, твої пшеничні руки білі над безберегістю полів, де коси чорні на світанні і жаром спечені уста, троянди пуп’янки духмяні і ти – і грішна, і свята, де та западиста долина, той приярок і те кубло, де тріпалася лебединя, туге ламаючи крило? Де голубів вільготні лети і бризки райдуги в крилі? Минуле, озовися, де ти? Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мені.