Критика “О земле втрачена, явися… ” Стус

У вірші ” О ЗЕМЛЕ ВТРАЧЕНА, ЯВИСЯ!.. ” відтворено поетичний образ України. Це – щира розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою. Обрамлення підсилює тужливі настрої. Для поета Україна – не просто образ рідної землі.

Це незамінна складова його душі, яка водночас і завдає страждань, і лікує: О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мені.

У зболеному серці українського патріота незгасним образом сяє рідна земля, допомагаючи йому витерпіти тяжкі табірні випробування.

“Пролийся

мертвому мені” – екзистенційний мотив смерті, відчуття приреченості, неможливості поєднатися з рідним краєм. Світлі спогади про дитинство і юність становлять основну частину поезії, окреслюють чарівний світ природи та буття ліричного героя. Образ рідного краю, що постав у спогадах, повертає ліричного героя до життя.

Відбувається зцілення душі: “І душу порятуй мені”.

О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні і лазурове простелися, пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, росою згадок окропи, віддай усеблагій покуті і тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця клопочуться в озерах, спадають гуси до

води, в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум пойняті, де чорне вороння лісів? Світання тіні пелехаті над райдугою голосів, ранкові нашепти молільниць, де плескіт крил, і хлюпіт хвиль, і солодавий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль?

Де дня розгойдані тарілі? Мосянжний перегуд джмелів, твої пшеничні руки білі над безберегістю полів, де коси чорні на світанні і жаром спечені уста, троянди пуп’янки духмяні і ти – і грішна, і свята, де та западиста долина, той приярок і те кубло, де тріпалася лебединя, туге ламаючи крило? Де голубів вільготні лети і бризки райдуги в крилі? Минуле, озовися, де ти? Забуті радощі, жалі.

О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мені.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Критика “О земле втрачена, явися… ” Стус