Ще одним досягненням Котляревського стала його п’єса ” НАТАЛКА ПОЛТАВКА “. Причина її написання була дуже проста: ставши директором Полтавського театру, І. Котляревський був невдоволений репертуаром. Тому, на відміну від “високої” класицистичної трагедії, яка за допомогою абстрактно-логічного узагальнення показувала подвиги й страждання видатних людей, та комедії, де об’єктом смішного виступав народ, у п’єсах І. Котляревського представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні поваги й наслідування.
П’єса
П’єса була Написана у 1819 році, але майже два десятиліття не друкувалася і поширювалася серед народу в рукописному вигляді. Найдавніший і найавторитетніший список, що зберігся, 1821 року.
Вперше “Наталку Полтавку” було поставлено 1819 року в Полтаві за участі знаменитого актора Михайла Щепкіна. З цього часу починається сценічне життя безсмертної “української опери на дві
Вперше п’єсу надрукував відомий філолог-славіст Ізмаїл Срезневський 1838 року в “Украинском сборнике”.
За жанром “Наталка Полтавка” – соціально-побутова драма, глибоко національна характерами й естетичною формою, перший твір нової української драматургії, у якому поєдналися ознаки сентименталізму та просвітницького реалізму. Темою твору є драма кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя.
Сюжет Має соціальне спрямування, адже перешкодою на шляху до одруження Наталки з Петром стає майнова нерівність. Спочатку вони не одружились через бідність Петра, і це змусило йото піти на заробітки. Потім на шляху до їхнього щастя стає пан возний, який намагається примусити Наталку вийти за нього заміж.
А чому примусити? Тому що возний – багатий пан, який займає таке соціальне становище (судовий чиновник), що дозволяє йому зверхньо дивитися на простих селян.
В основі сюжету п’єси лежить цілком життєвий конфлікт.
Конфлікт у художньому творі – це суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між дійовими особами і зумовлює розвиток подій у художньому творі.
Головною сюжетною лінією п’єси є виникнення, розвиток і загострення конфлікту між Наталкою, бідною селянською дівчиною, і возним Тетерваковським, багатим паном, але нелюбим Наталці. Саме цьому підпорядковані всі інші взаємини дійових осіб.
Композиція твору доволі проста; дія в ньому розвивається надзвичайно природно, легко, динамічно, відчувається органічна єдність усіх сцен і частин. Жодну сцену з твору не можна вилучити, кожна репліка несе певне ідейно-художнє навантаження. З композиційного погляду важливу роль відіграють вдало дібрані пісні.
Вони допомагають глибше і виразніше розкрити характери дійових осіб, сприяють розгортанню основної сюжетної лінії, розвитку конфлікту.
Розстановка дійових осіб у п’єсі теж стосується композиції твору. В п’єсі всього Шість дійових осіб. Їх можна віднести до двох протилежних груп: з одного боку Наталка, Петро, Терпилиха й Микола, а з другого – возний Тетерваковський і виборний Макогоненко. На одруження з Наталкою є два претенденти: Петро і возний. Кожний має свого посередника. Для Петра – це Микола, для возного – виборний.
Образ матері ніби відокремлений.
Важливу композиційну роль відіграють ремарки – авторські пояснення, зауваження в тексті драматичного твору, які з’являються за перебігом дії, про час і обстановку на сцені, поведінку дійових осіб, міміку, жести, інтонацію тощо. В “Наталці Полтавці” вони лаконічні, але чіткі й виразні.
Драматургічні особливості “Наталки Полтавки” виявляються:
- у динамічному і природному розвитку дії, гостроті конфлікту, що лежить в основі п’єси; в умілому застосуванні народного гумору, що іноді переходить у сатиру; у вдалому використанні народних і створених автором пісень; у багатстві, барвистості та індивідуалізації мови.
Головною дійовою особою п’єси є Наталка. Це образ простої, роботящої, чесної, розумної української дівчини. Почуття людської гідності, самоповаги, розум і шанобливість, наполегливість у боротьбі за своє щастя – риси характеру, властиві Наталці, ідуть від самого життя. Образ Наталки сприймається через її дії, вчинки, а також мову – просту, звичайну розмовну українську мову тих часів, що пересипана дотепними (але не образливими) прислів’ями і приказками, афористичними висловами.
Ці мовні засоби Наталка вживає цілком доречно, відповідно до обстановки, і вони допомагають їй краще, чіткіше висловити свої почуття. А часом мова героїні виливається в пісню, і тоді в її словах чується глибокий ліризм, щира задушевність.
Наталка Полтавка – перший в новій українській літературі позитивний, реалістично змальований образ жінки-селянки тих далеких часів. Можна сміливо стверджувати, що це ідеальний образ української селянської дівчини з усіма її чеснотами. У ній – жодної негативної риси, жодного негативного вчинку.
Новаторство п’єcu “Наталка Полтавка” полягає в тому, що образ головної героїні – дівчи – ни-красуні Наталки – І. Котляревський узяв з народу й показав її як ідеал молодої українки, фактично позбавленої вад характеру. Наталка уособлює найкращі риси української жінки, яка відстоює людську гідність, бореться за своє щастя.
Народжена генієм Котляревського дівчина з Полтави стала типовим образом гарної і щиросердечної української дівчини, яка ось уже майже два століття не старіє, а живе і полонить серця мільйонів людей своєю красою, добрим характером, глибиною почуттів, людяною поведінкою, душевним благородством, моральною чистотою і нев’янучою, вічною молодістю.
Історичне значення п’єси “Наталка Полтавка” в тому, що вона започаткувала нову українську драматургію, написану живою розмовною мовою, побудовану на засадах народності. Зрештою, це перша соціально-побутова драма із селянського життя в усій європейській літературі. {!apb}