” КАТЕРИНА ” – Ліро-епічна соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики, написана в Петербурзі наприкінці 1838 – на початку 1839 рр. Твір розповідає про трагічну долю покритки й дитини-безбатченка в умовах кріпосного суспільства, у якому норми народної моралі були надто жорстокі.
Сюжет побудований на трагічній історії матері, якої цурається суспільство, батько й мати, офіцер-спокусник. Покинута всіма, опинившись із дитиною в чужому краї, вона закінчує життя самогубством.
Джерелом поеми була тогочасна дійсність.
Трагедія
Для головної героїні поеми “чужими людьми” стали батько та мати, які вигнали її з дому, коли вона народила позашлюбну дитину. Вони не змогли піти всупереч громадській думці, щоб підтримати свою доньку, яка оступилася на життєвій дорозі, і вчинили у дусі традицій. У поемі “Катерина” Т. Шевченко
Трагізм материнства Катерини Проглядається вже на початку поеми: “Кохайтеся, чорнобриві, / Та не з москалями… “, “Не слухала Катерина / Ні батька, ні неньки… “). Надмірна довірливість дівчини до москаля призводить до неправильних висновків: “Він, як мати, привітає, / Як брат, заговорить”.
Сюжет поеми драматичний: Катерина народила сина від “москаля”, стала покриткою, люди в селі глузують і цураються її; вона з малим дитям мандрує в зимову негоду, шукаючи свого Івана, зустрічається з ним, але він брутально її відштовхує, відмовляється від сина; доведена до відчаю, Катерина залишає сина напризволяще, а сама закінчує життя самогубством. Це сприймається як закономірність, адже мати в Катерині вмирає в той момент, коли вона покидає дитину на дорозі.
Чи була щасливою у своєму материнстві Катерина? У тексті знаходимо її звертання до сина: “лихо моє!”, “мій голубе”. Гірке усвідомлення того, що син буде нести покуту за свою матір “в людях сиротою, безбатченком”, поєднане з хвилинами материнської ніжності й любові: За сльозами, за гіркими І світа не бачить, Тілько сина пригортає, Цілує та плаче.
Одним з найдраматичніших у цій поемі є епізод вигнання Катерини з дому, який автором не показаний як типовий. Цей епізод обгрунтовує найважливішу ідею – не можна нехтувати одвічними моральними заповідями, що оберігають сім’ю, родину, а отже, – і націю. Народження дитини до шлюбу народ вважав великим порушенням моральних норм. Застереженням батьків Катери на зневажила.
Тому материнство з великого щастя стало для неї тяжким горем. Замість весільних рушників, вимріяного батьками щасливого шлюбу, Катерина спричинила їм нестерпне горе – безчестя. Тому слова матері суворі: Проклятий час-годинонька, Що ти народилась!
Якби знала, до схід сонця Була б утопила…
Поема “Катерина” – моноцентрична : у центрі – образ головної героїні. Антигерой (спокусник) перебуває на другому плані поеми. Катерина розкривається: в коханні до офіцера, змальовується і як покинута дівчина, як мати.
Автор виявляє себе у творі як розповідач, оповідач і ліричний герой. Поет виступає розповідачем, коли розкриває долю героїні, малює характери, вчинки інших людей; зображує Персонажів, а не себе. Шевченко сам є оповідачем – розкриває власні думки, переживання; тоді як інших персонажів він бачить і описує лише зовні – їхні вчинки, жести, слова, але не знає їхніх думок, не знає мотивів поведінки. Ліричний герой – перетворений образ самого письменника.
Він співвідноситься з особистістю, біографією, життєвим досвідом самого поета (передусім у ліричних відступах).
В авторських інтонаціях і відступах не звучить звинувачень і докорів на адресу нещасної жінки, навпаки – Шевченко її, грішну, жаліє, навіть стає на її захист. Поряд з показом трагедії зрадженої жінки змальовано зруйнування моралі старосвітської України, утрату основ національного самоусвідомлення народу, панування психології кріпака-раба. Доволі прозоро виступає і символічне значення поеми.
Катерина є символом України, зрадженої й зневаженої Російською імперією.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)