“Творчість Олеся Гончара відзначається різко індивідуальним колоритом, він цілком органічний, і його ніколи не плутаєш із іншим. М’яка задушевність, тонке ліричне почуття, ненав’язливий романтичний аромат, на яких лежить печать самобутньої письменницької особистості”, – так сказав Євген Гуцало.
І дійсно, ці риси властиві чи не кожному рядку роману “Людина і зброя”. Це перший масштабний антикультівський твір в українській літературі. Драматичним постає життя, автор висловлює тривогу за долю всього людства, бо саме воно
Книга ця захищає мир у всьому світі. Вона закликає всіх людей до творчої праці”.
Герої роману “Людина і зброя” молоді. Вони всі різні за вдачею, з неоднаковими поглядами на життя, кожен по-своєму розуміє патріотизм…
Автор є дослідником, бо вирішує такі проблеми, як гуманізм на війні. Він показує відповідальність героїв перед собою, перед іншими, уміння бути чесними,
Та не всі герої проявляють людяність, мужність, благородство, порядність. Наприклад, Гладунов – на вигляд здоровенний хлопець, бравий, вишуканий, але, коли почався бій, саме в момент випробування, елементарна порядність і сила духу в нього зникли, він став боягузом і дезертиром.
Гончар захоплено пише про справжніх солдат-патріотів, які незламні духом, вірні Батьківщині, а отже, вірні собі. Вони долають найважчі обставини і залишаються людьми: з любов’ю, з честю, товариською солідарністю, шляхетністю душі.