Максим Тадейович Рильський – один із кращих українських поетів, творчість якого стала справжньою класикою української літератури. Це був поет, який поєднував у собі найтоншу майстерність ліричного поета з допитливим розумом дослідника. І саме як дослідника його дуже цікавила українська пісня, любов до якої йому передали батьки – мати – проста селянка, що знала безліч українських народних пісень, батько – етнограф і фольклорист. А ще Микола Віталійович Лисенко – відомий український композитор, у якого мешкав на квартирі Рильський-гімназист.
Сприяло
Україну не можна уявити собі без пісні. Ніжної і сумної, веселої, жартівливої, яка завжди супроводжує людину і в радості, і в горі. Недарма-в народі кажуть: “Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину”. М. Т. Рильський у своєму вірші “Пісні” називає їх (пісні) “цілющими травами”, у яких “і труд, і даль походу, і жаль, і усміх, і любов”.
Вони, ці пісні, допомагають нам жити й творити, боротися й перемагати.
В піснях і труд, і даль походу,
І жаль, і усміх, і любов,
І гнів великого
І за народ пролита кров.
Багато із них стали нашими улюбленими піснями. Пісня – це серце народу, його душа, його крила. Велика любов до рідної пісні поєднується в Максима Рильського з любов’ю до пісень інших народів, яких так багато, “як барв на поверхні земній”.
Нема людяності такої,
Громади жодної нема,
Яка б із давнини глухої
Ішла по всесвіту німа.
Автор твору закликає любити пісню – цей великий скарб народу, що прославила його на весь світ.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)