(1902)
Літературний рід: епос.
Жанр: повість.
Тема: зображення трагічної події, що сталася в гуцульській родині хлібороба наприкінці XIX ст.
Головна ідея: поміркувати над причинами братовбивства, тобто пер-шогріха, зла у світі.
Головні герої: заможний газда Івоніка Федорчук, його дружина Марійка, старший син Михайло, молодший син Сава; заможний газда Василь Чоп’як, його дружина докія й дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика; панська наймичка Анна; циганка Рахіра та її батько Григорій.
Сюжет твору: заможний газда Василь
Літературознавці про твір. Повість “Земля” (1902), написана на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі димка неподалік від Чернівців, куди письменниця часто виїжджала на відпочинок.
Уже сам факт розробки авторкою біблійного мотиву братовбивства свідчить про те, що в основі твору морально-етична проблематика, заглиблення у філософську і навіть містичну царину, притчева атмосфера, наскрізна знаковість. Серед проблем, що досліджуються в повісті, у контексті символізму найцікавіші дві: людина і земля та доля людини. Окреслимо кожну з цих проблем.
Перша проблема. Ольга Кобилянська поглиблює, конкретизує уже на той час відому ідею про те, що селянин перебуває під владою землі. Письменниця розширює діапазон – не лише селянин, а й кожна людина; крім того, виокремлює два різновиди такої влади – духовний і матеріальний.
Аби жити із землі, успішно господарювати на ній, селянин має прийняти її закони. Найголовніші з них: любов як життєва настанова; необхідність керуватися і знаннями, і вірою; життя – найвища краса і само-цінність; сумлінна праця – священний моральний обов’язок, єдиний засіб і виправдання буття людини. Саме за цими законами живуть Івоні-ка та Михайло, вони перебувають під духовною владою землі.
Причому духовна й матеріальна влада землі в їхніх душах зрівноважені: люблячи землю, молячись на неї, милуючись нею, вони дбають і про зиск, і про збагачення зі своїх грунтів.
Одначе рівновага між двома владами землі в душі хлібороба часом порушується, тоді зиск стає головною його метою. Така настанова приносить у світ дисгармонію: докія нівечить життя своїй доньці, видавши заміж за багатого нелюба; Марійка через свою скнарість мимохіть стає однією з причин трагедії Михайла та Анни; спричиняється до лиха і Ра-хіра, прагнучи поживитися федорчуківською землею.
Ще страхітливіша духовна катастрофа настає тоді, коли людина цілком зрікається влади землі над собою, пориває з нею зв’язок. Тоді вона пориває і з мораллю, губить совість (здатність розрізняти добро і зло), витісняє Бога зі своєї душі. Такою людиною виступає в повісті Сава.
Властиво, Сава повторює комплекс Каїна, ним керують гординя й заздрість. Розкриваючи цей образ, О. Кобилянська досліджує природу каїнізму. Сава – абсолютний бунтар, його головна мета – цілковита свобода, незалежність від усього – від батьків, дому, землі, людей. до світу в цілому Сава настроєний вороже, надто ж до тих моральних виявів світу, що зазіхають на його егоїстичну вседозволеність.
Сава затято долає в собі відчуття гріха (він гордиться, що не боїться гріха кохатися з двоюрідною сестрою, навмисне робить це, кидаючи виклик табу, заборонам).
Куди ж веде така життєва настанова? Зрікаючись влади землі, ширше – влади любові над собою, Сава прагнув вибороти абсолютну свободу, а знайшов абсолютну неволю, став безвідмовним знаряддям у лазурях князя тьми, утратив здатність собою володіти, розпоряджатися. Побачивши під час весняної оранки зайця, парубок блискавичним рухом машинально убив його грудкою, а потім викинув геть.
На батькове запитання: “Пощо ти вбив зайця?>> – не міг нічого відповісти, бо “в дійсності не знаву пощо вбив його; якесь “щось”у нім приказало йому те вчинити”.
Значить, не жадоба землі – причина братовбивства (як досі прийнято вважати), а навпаки, зречення влади землі. На погрозу матері позбавити його спадку Сава якось відповідає: “Чи я жадаю від вас землі?.. Я не жадаю від вас ані крихітки землі! держіться вашої землі, а я зроблю, що мені схочеться!” Отже, не земля, а якраз оте “щось”, що “приказало” Саві вбити зайця, підштовхнуло його і до братовбивства.
Епілогові сцени повісті разюче засвідчують духовну смерть братовбивці. Пристрасний потяг до Рахіри минув, бо тепер (після законного одруження) це вже не гріх, не долання заборони; батьки, люди загалом відсахнулися від нього. А головне – сам він “не має спокою”, “ходить, як зблуджений”, тобто відчуває смерть своєї душі, а відтак безцільність свого існування.
Друга проблема, досліджена в повісті, – фатум, влада долі над людиною. Авторка наголошує, що кожна людина проходить по життю лише тим шляхом, який їй накреслено згори, і як би не старалася, що б не робила, не зможе звернути з цього шляху. Усе-таки зречення влади землі – лише зовнішня, очевидна причина трагедії, глибинна ж, визначальна – доля. Це підтверджує вже сам епіграф, узятий з писань норвезького містика Юнаса Лі: “Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша”.
Ольга Коби-лянська підкреслює вплив спадковості на характер людини. Але ж саме і тільки доля вирішила, що Михайло вдався в Івоніку, а Сава – у Марійку, а не навпаки; чи так само Анна – у “чесного газду” батька, а не в лиху, потворну тілом і душею матір (В. Пахаренко).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)