Муму На одній з віддалених вулиць Москви, у сірому будинку з білими колонами жила ніколи бариня, удова, оточена численною двірнею. Була вона зла, скуповуючи й примхлива. День її, нерадісн і непогожий, давно пройшов; але й вечір її був чернее ночі.
Самою чудовою людиною з її челяді був двірник Гарасим, складена богатирем, але глухонімий від природи.
Обдарований надзвичайною силою, він працював за четверо, і весело було дивитися на нього, коли він що-небудь робив. Раніше Гарасим жив у селі й почував себе сильним і вільним. Але от привезли його
Міцно не полюбилося йому спочатку нове життя, але до всього людина звикає, звик і Гарасим до міського життя.
По закінченні року трапилося з Гарасимом невелика подія. У барині був башмачник, по ім’ю Капітон Климов, п’яниця гіркий. І щоб якось віднадити його від вина, вирішила бариня женити його.
А в нареченої вибрала пралю Тетяну. Треба сказати, що Тетяна, жінка років двадцяти восьми, маленька, худенька, полохлива, боялася всього на світі, а більше всіх – двірника Гарасима. Гарасим же, коли зустрічав її, ласкаво щось мукав і іноді дарував те пряникового петушка,
Після весілля Гарасим став начебто ще угрюмее, а на Тетяну зовсім перестав звертати увагу.
Але коли через рік Капітон спився остаточно й бариня розпорядилася відіслати його разом із дружиною в далеке село, Гарасим подарував Тетяні червона хустка й пішов небагато проводити. Вертався він уздовж ріки. Було надвечір.
Гарасим ішов, поглядаючи на воду. Раптом йому здалося, начебто щось борсається в самого берега. Він нагнувся й побачив невеликого, білого із чорними плямами щеняти, що ніяк не міг вилізти з води й тремтів всім своїм, худеньким тілом.
Гарасим подивився на нещасну собачку, підняв, сунув її собі за пазуху й пустився більшими кроками додому.
Коли вдома Гарасим дав їй молока, вона стала пити, трясучись і захлинаючись. Гарасим дуже прив’язався до щеняти. Жодна мати так не доглядає за своєю дитиною, як доглядав Гарасим за своєю вихованкою.
Перший час вона була слабка й некрасива, але поступово перетворилася в дуже ладного собачку іспанської породи.
Вона була дуже відданої Гарасимові й не відставала від нього ні на крок. Він кликав її Муму. Усе в будинку полюбили розумного й ласкавого собачку, а Гарасим любив її без пам’яті.
Так пройшов ще рік. Один раз бариня була в гарному настрої, а цього все боялися, тому що воно тривало недовго й звичайно перемінялося похмурим настроєм.
Бариня у вікно зненацька побачила Муму, що лежить під рожевим кущем. Вона зачудувалася й наказала привести її. Перелякана Муму тремтіла й озиралася.
Підійшовши, бариня хотіла погладити собачку, але Муму ощирилася. Бариня отдернула руку й насупилася. Наказавши віднести Муму, вона викликала до себе дворецького Гаврила, довгу розмову з яким бариня закінчила словами: “Щоб її сьогодні ж тут не було”.
Подгадав, коли Гарасим був зайнятий роботою, Муму схопили, віднесли на ринок, де продали за півкарбованця. Виявивши пропажу, Гарасим став шукати Муму, кликати її по-сво-ему. Але його улюблениці ніде не було.
Наступного дня глухонімої не вийшов на роботу, а особа його буд-тоокаменело.
Пройшло кілька днів. Один раз уночі Гарасим відчув, як його хтось смикає за полу. Відкривши ока, воно побачив Муму з обривком мотузки на шиї.
Після цієї події двірник став ховати собачку в комірці, виводячи гуляти у двір тільки по ночах. Якось раз під час такої нічної прогулянки Муму учуяла п’яного за воротами й лунко загавкала. До нещастя, бариня в цей час тільки початку засипати.
“Знову цей собака!” – зі злістю викликнула вона. Наступного дня Муму було наказано утопити. Довго намагалися пояснити Гарасимові розпорядження барині.
Догадавшись про долю Муму, він жестами показав, що сам зробить це.
Надягши святковий одяг і взявши Муму, Гарасим направився в трактир. У трактирі він нагодував собачку м’ясними щами й пішов до ріки. Підхопившись в одну із човнів, Гарасим прийнявся сильно гребти.
На середині ріки він підняв Муму й востаннє подивився на неї.
Вона до-нерчиво й без страху поглядала на нього. Він відвернувся, замружився й розтиснув руки. Гарасим нічого не чув: ні вереску Муму, ні сплеску води; для нього самий шумний день був безмовний і беззвучний.
Увечері за містом по шосе крокував якийсь велетень із мішком за плечима. Це був Гарасим. Він поспішав без оглядки, поспішав додому, до себе в село, на батьківщину.
Коментар. Оповідання “Муму” проникнуть почуттям любові до простої людини, осудом жорстокості, приниження людського достоїнства.
Німий богатир Гарасим набагато дрбрее й шляхетніше барині і її служників. Фізично дуже сильний, він любив трудитися й ” весело було дивитися на це”. Удома в селі Гарасим почувало себе спокійно, надійно й вільно.
Насильно вирваний зі звичного середовища, він намагається звикнути до міського життя. Навіть такі сильні люди, як Гарасим, із працею переносять самітність. Зажеврілася в душі Гарасима боязка симпатія до маленької й тендітної пралі Тетяні.
Але примха барині безжалісно розтоптує почуття, що зароджується. І отут у його житті з’являється Муму. Гарасим випробовує щастя від живого спілкування з беззахисною істотою, турбота про нього радує його. Але Гарасима позбавляють і цієї єдиної близької істоти.
До кінця оповідання здається, що от-от наступить межа терпінню Гарасима, і він вибухне й розбушується. Конфлікт дозволяється відходом Гарасима в рідне село. Урочистий і радісний його шлях додому, сама природа разом з героєм святкує звільнення.
Сила характеру німої й безправної людини, доброта кожного його вчинку протипоставлені дрібній мстивості й безглуздим капризам старої барині. Ненависть до гноблення пронизує кожний рядок тургеневского добутку
(1 votes, average: 5.00 out of 5)