Михайло Пряслин приїхав з Москви, гостевал там у сестри Тетяни. Як у комунізмі побував. Дача двоповерхова, квартира п’ять кімнат, машина… Приїхав – і сам став чекати гостей з міста, братів Петра й Григорія.
Показував їм свій новий будинок: сервант полірований, диван, тюлеві фіранки, килим. Майстерня, льох, лазня. Але ті на все це уваги обертали мало, і ясно чому: у голові дорога сестриця Лизавета засіла.
Михайло від сестри відмовився після того, як та народила двійню. Не міг їй простити, що після смерті сина зовсім небагато часу пройшло
Для
Припадок. І хоч Ліза знала, що в нього падуча, але однаково стан брата її налякало. А ще насторожило поводження Петра. Що ж у них робиться? Федір з в’язниці не вилазить, її саму Михайло з Тетяною не визнають, а виявляється, ще в Петра із Григорієм негаразди
Ліза братам розповідала, та й самі вони бачили, що народ у Пекашине іншої став. Раніше працювали до упаду. А тепер покладене відробили – до хати. У радгоспі повно мужиків, повно всякої техніки – а справи
Для совхозников – от часи! – дозволили продаж молока. По ранках і година, і два за ним коштують. А молока немає – і на роботу не поспішають.
Адже корова – це каторга. Нинішні не будуть із нею возитися. Той же Віктор Нетесів жити хоче по^-міському.
Михайло здумав його докорити: батько, мол, той, бувало, убивався за спільну справу. “Заодно й Валю з матір’ю вбив, – відповів Віктор. – А я хочу не могили для своєї сім’ї влаштовувати, а життя”.
За дні відпустки Петро уздовж і поперек виходив будинок сестри. Якщо б не знав вживе Степана Андреяновича, сказав би, що богатир його ставив. І Петро вирішив відбудовувати старий пряслинский будинок. А Григорій став за няньку Лізиним двойнятам, тому що саму Лізу Таборский, керуючий, поставив на телятник за болотом. Ішла до телятника – назустріч поштовий автобус. І першим зстрибнув з його підніжки… Егорша, від якого двадцять років не було ні слуху ні духу
Дружкам Егорша розповідав: скрізь побував, весь Сибір уздовж і поперек з’їздив і жіноча всякого перебрав – не перерахувати. Богомольний дід Євсей Мошкин йому й скажи: “Не дівок ти губив, Егорий, а себе. Земля тримається на таких, як Михайло да Лизавета Пряслина!”
“Ах, так! – розпікся Егорша. – Ну, подивимося, як ці самі, на яких земля тримається, у мене в ногах плазувати будуть”. І продав будинок Паху-Рибнагляду. А в суд на Егоршу, на рідного онука Степана Андреяновича, Ліза подавати не хотіла. Що ж закони – а вона за законами своєї совісті живе. Михайлу спочатку управляюший Таборский так подобався, як рідко хто з начальства – діловий. Розкусив він його, коли стали сіяти кукурудзу.
Не росла “цариця полів” у Пекашине, і Михайло сказав: сіяйте без мене. Таборский намагався його напоумити: не однаково, за що тобі платять по вищому тарифі? Відтоді пішла в них з Таборским Війна. Тому що ловчила Таборский, але спритний, не схопити
А отут мужики на роботі повідомили новину: Віктор Нетесів так агрономша написали на Таборского заява в область. І приїхало начальство – керуючого чесати. Пряслин тепер дивився на Віктора з ніжністю: він віру в людину в ньому воскресив. Адже він думав, що в Пекашине в людей тепер тільки й дум, що зашибить гріш, набити будинок сервантами, дітей прибудувати так пляшку роздавити. Тиждень чекали, що буде. І нарешті, довідалися: Таборского зняли. А новим керуючим призначили…
Віктора Нетесова. Ну, у цього порядок буде, не зрячи його німцем прозвали. Машина, а не людина
Паху-Рибнагляд тим часом розрубив ставровский будинок і відвіз половину. Став Егорша підходити до селу, перекинув очі до знайомої модрини – а в небі стирчить потвора, залишок дідова вдома зі свіжими білими торцями. Тільки коня з даху не взяв Паху. І Лізі зайнялося поставити його на колишню пряслинскую, Петром відремонтовану хату
Коли Михайло довідався, що Лізу придавило колодою й неї відвезли в районну лікарню, відразу кинувся туди. За всі вініл себе: не вберіг ні Лізу, ні братів. Ішов і раптом згадав той день, коли на війну йшов батько
И. Н. Слюсарева
(2 votes, average: 2.50 out of 5)