Короткий переказ збірника віршів “Cancionero general ele Baena”

Протягом усього XIV сторіччя цей далекий вплив, не слабшаючи, діє на дух і мову кастильской літератури. Натхненна, часто неприборкана поезія трубадурів переміняється помірними, обмеженими відомими правилами, уведеними з установою академій Веселої науки (Gaya Sciencia) і Тулузских Флорийских Ігор (Jeux Floranx). Спочатку Барселона, a за нею й Тиракона Тарагона пішли прикладу Гасконского міста, і от ця-те роблена поезія, або, краще сказати, пародія на неї, з тої пори, на жаль, проникнула в Кастилію, повідомивши помилковий напрямок і розуму її, і фантазії.

Зберігся

особливий збірник віршів того часу, озаглавлений el Cancionero general ele Baena, і як все це вже далеко від тої свіжої поезії, який перейняті пісні o Сиде! Штучність, вычурность, підроблений пафос – перемінили щирість почуття й простоту його вираження. Хоча в зовнішній формі зауважується значне вдосконалення, більше зв’язку й витримки у віршах, але за те наскільки менше в них життєвої правди й дійсного одушевления!

З воцарінням Хуана II ( 1406-1454) захоплення літературою охопило майже всю іспанську аристократію. Найбільш великі, видатні письменники групуються біля трону, палац, що прийняв характер академії, зберігає

його протягом напівстоліття, і ми бачимо, як ті ж імениті сановники, що домагалися почестей винятково на військовому поприщі, зі зброєю в руках, тепер мирно состязаются на літературних конкурсах, прагнучи до іншій, більше піднесеній славі. Дон Энрике де Вильена, гросмейстер ордена Калатравы, і маркіз де Сантильяна належали до числа самих значимих людей в Іспанії, на них був покладено великий тягар адміністративних і політичних справ, але це однак не заважало ні тому, ні іншому гаряче віддаватися літературній праці.

Правда, що загальний настрій тої епохи був особливо сприятливо літературі, так само що сильно захоплювала майже всю Європу. Це саме той час, коли створення Данте, Петрарки, Боккаччо швидко поширювалися з Італії по всьому світлу, коли кожна Мова латинського походження прагнув наблизитися до цих великих зразків. Одночасно й кращі добутки древньої язичеської Творчості виступили раптом з мороку забуття й стали прищеплюватися європейським країнам, усюди збуджуючи гарячий ентузіазм. Іспанія не залишалася байдужої у всім цьому великому розумовому русі, іменованому эпохою Відродження; у середовищі своїх вищих утворених класів вона жадібно поглинала масу різнорідних книг, разом пущених у звертання; але для нас і дотепер залишається ще питанням невирішеним, – чи не краще було б для неї, якби вона самостійно розвивала свою національну силу, не підкоряючись далекому впливу?

Всі ці іноземні нововведення своїм безперервним впливом заважали правильному ходу її власного розвитку, і, уважаючи неможливим досягти тої досконалості, яке представлялося їй у творчості інших націй, вона заразилася недугою наслідування у всіх галузях своєї літератури, – не створювала, a лише рабськи повторювала на своїй мові чужі думки, чужі створення.

Найбільш яскравим прикладом такого народного знеособлення є Хуан де Міна, один із кращих письменників того часу. У своїй великій епічній поемі Лабіринт, він очевидно йде слідами Данте, але, не дивлячись на безсумнівне багатство фантазії, із всіх його зусиль нічого не виходить, – не тільки грандіозного, але й просто, що заслуговує уваги, крім хіба двох епізодів, не позбавлених ще деякого драматизму.

От і все, що ми можемо сказати o кращому з поетів часів Хуана II. Маркіз де Сантильяна також не залишив про себе жодного дійсно чудового пам’ятника в іспанській літературі. Очевидно, намагаючись блиснути своєю ерудицією, він усюди цитує древніх авторів, уводить у свої добутки масу міфологічних імен, a разом з ними багато нудьги й темряви.

Тільки там, де цей письменник перестає драпіруватися мантією вченого й сходить в область дійсного, повсякденного життя, його творчість пожвавлюється поетичними проблисками, але, на жаль, він занадто рідко спускався зі своєї ходульної висоти, уважаючи це приниженням щирої поезії.

От одна з його пісень у цьому простому роді, особливо популярна в Іспанії:

Це наслідування провансальським поетам, зразок первісної древньої кастильской пісні, що не піддається перекладу на іншу мову.

Moza tan fermosa

Non vi en la frontera

Como una vaquera

De la Finojosa.

Faciendo la via

De Calatrave? o

A Santa Mar? a,

Vencido del sue? o

Por tierra fragosa,

Per di la carrera

Do vi la vaquera

De la Finojosa.

En un verde prado

De rosas? flores

Guardando ganado

Con otros pastores.

La vi tan fermosa

Que apenas creyera

Que fuese vaquera

De la Finojosa.

Non creo las rosas

De la primavera

Sean tan fermosas,

Nin de tal manera,

Fablando sin glosa,

Si antes supiera

Daquella vaquera

De la Finojosa.

Non tanto mirar?

Su mucha beldad

Por que me dexar?

En mi libertad.

Mas dixe, donosa,

(Por saver quien era)

Docnde es la vaquera

De la Finojosa?

Bien como riendo

Dijo: “bien vengades:

Que ya bien entiendo

Lo que demandades:

Non es deseosa

De amar, nin lo espera

Aquesa vaquera

De la Finojosa.

Маркіз де Вильена, безперечно, залишається самою великою і яскравою фігурою цього періоду: він створив колегію “Веселої Науки” у Сарагоссе й, користуючись необмеженим впливом при обох дворах – лимузенском і кастильском, мав намір уже заснувати іншу – у Толедо, але смерть не дала здійснити цей задум. Його кипуча діяльність не обмежувалася однією літературою: постійно захищаючи Мациасу й іншим поетам, сам перекладаючи Энеиду й Божественну Комедію, маркіз де Вильена в теж час із захопленням займався точними науками й переважно хімією. Дуже може бути, що він упадав при цьому в астрологію й в алхімію, але адже й сьогодні залишається не з’ясованим з вірогідністю, скільки було істинно наукового й скільки шарлатанства в працях тих людей, над якими тяжіло обвинувачення в чорнокнижництві, особливо коли вони занадто помітно піднімалися над низинним рівнем загальних пізнань.

Маркіз де Вильена слыл між своїми сучасниками зразком дійсно вченого мага, він був для Іспанії чимсь начебто доктори Фауста, але що саме було вироблено їм, для нас, на жаль, залишилося невідомим. Після його смерті (в 1434 р.), всі знайдені y його книги й папери були спалені, для потомства загинули назавжди плоди багаторічних наукових праць цієї чудової людини, a тим часом доля дала йому можливість опанувати всіма знаннями, які існували в ті часи, і звичайно він повинен був сприяти їх подальшому розвитку


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)
Короткий переказ збірника віршів “Cancionero general ele Baena”