Конструктивізм (лат. constructio – побудова) – один із напрямів авангардизму, що виник на початку XX ст., виявив тенденції раціоналізації мистецтва за критеріями доцільності, економ-ності, лаконічності формотвірних засобів, призводячи до опрощення та схематизації естетичних чинників під кутом зору утилітарних (виробничих) інтересів. Така настанова була притаманна літературі “нової діловитості” (Німеччина). Розвивалася вона і в середовищі ЛЦК (Літературного центру конструктивістів) у Росії, де висувалися вимоги “організації речей
Адже ні в його ефемерному теоретизуванні про “динамізм-спіралізм” як відповідник К., ні в платформі протистояння літературній традиції (охрещеній “селозованою”) та тогочасному футуризму, ні в угрупованні “Авангард”, годі віднайти достеменні ознаки К. Тут лише маніфестувався зв’язок мистецтва з “індустріальною добою”.
3 приводу цього характерне зізнання М. Йогансена, котрий вважав себе також причетним до К.: “Склав маніфеста для збірника “Жовтень” (“Універсал”) у конструктивістському дусі – У “Шляхах мистецтва” знову писав конструктивістські статті, будучи абсолютно незнайомим з тодішнім коструктивізмом і вкладаючи в нього свій зміст”. Справді, у творчості цього поета майже відсутні ознаки літератури “нової діловитості”, натомість його лірика перейнята яскравим неоромантичним пафосом, тяжінням до евфонічного формотворення, за що сучасники називали його “ювеліром форми”.