Концепція миру й людини в лірику Ф. Тютчева

Про що б не говорила лірика, вона завжди буде говорить про людину. Поет-Лірик вкладає у своє творчеств особисті переживання й допомагає зрозуміти й полюбити прекрасне усередині кожного з нас. Пошук гармонічного співіснування людини й навколишньої действительности є однієї з найбільших тем у росіянці классической поезії й провідною темою у творчості такий яркого письменника як Федір Тютчев.

Особливо коштовною якістю поета є розуміння зв’язку людини з нескінченністю.

Глибокі особисті періживания знаходять втілення у віршах на

разние теми, але у творчості Тютчева вони сконцентрировалисій в особливу філософську катеГорею Концепція миру й людини – особливий світогляд, що спрямований на те, щоб зрозуміти місце людської істоти в Усіленної й знайти ті ідеали поводження, які допоможуть досягти гармонії, золотої середини в житті людини. Тютчев присвятив не одну годину роздумів пошуку відповіді на питання, яким повинне бути відношення людини й миру, природи. Прагнення зрозуміти природу й Всесвіт Тютчев підносить як важливу, важку, хоча й до кінця не здійсненне завдання кожної особистості, якщо вона хоче зватися людиною.

Федір Тютчев призивав

відкрити завісу над таємницею мирозданья для тих, хто знаходить час прислухатися до голосу природи, що звучить у листі дерев, у шепоті хвиль і в сяйві зоряного неба Поет усвідомлює, що чолостоліття роздираємо внутрішнім протиріччям: з однієї сторона, він почуває себе слабким і незахищеним у цьому величезному світі, але з іншого боку, людина звертається до миру як до своєї бажаної спадщини, почуваючи єдність із природою. Такі мудрі судження знаходимо, наприклад, у рядках: И людина, як сирота бездомний, Коштує тепер, і немічний, і гол, Віч-на-віч перед пропастию темної На самого себе покинуть він… І в далекому, нерозгаданому, нічному Він довідається наследье родове. (“Свята ніч на небокрай зійшла”) Ліричний герой Тютчева усвідомлює природу як источник свого життя, воно вірить у те, що в глибині душі завжди найдеться часточка, що связует людське существо з усім сущим на землі.

Потрібно лише очистити свій зв’язок із природою, перебороти розлад з нею, сподіваючись знайти гармонію відносин з миром: Лише жити в самому собі вмій – Є цілий мир у душі твоєї… ( “Silentium!” ) Адже мир і людина єдині, і це поет провозглашает урочистими словами “Усе в мені, і я у всім!.. ” (“Тіні сизі змішали”). Таїнства природи й мирозданья хвилюють воображение Тютчева сильніше, ніж суспільні процеси.

В епоху повороту до реалізму в літературі ( 60-е рр. XIX ст. ) Тютчев залишається вірний собі й своїй тязі до філософського осмислення життя.

Злободенні питання не мають сил відірвати поета від рішення вічної проблеми змісту существования людини в цьому світі. Не нав’язуючи никому своїх висновків, Тютчев усвідомлює трагічність розладу душі людини й душі природи. На заході творчості смуток переважає в його віршах, але це природне почуття вгасання на останньому цяпе життя. І все-таки поет розуміє, що замість одержує духовну просвітленість.

Проблема людини й миру встає тепер у Тютчева у формі стислих філософських суджень-мініатюр. Людина відповідальна перед міром за свої слова й справи, тому повинен у житті руководствоваться принципом “не нашкодь”. Причетність до навколишнього світу, уміння поставити себе на місце іншого, відчути разом з ним бачиться поетом як благо: “Нам співчуття дається, як нам дається благодать” (“Нам не дане вгадати…

“). Вірші Федора Тютчева завжди направляють нас до самому джерела знання людини про світ і пр самому себе. І пускай у них немає готових відповідей, рядка його поезії наскрізь пронизані бажанням дійти до істини своїм шляхом. Шлях Тютчева – це граничне відсторонення від дрібних безладь життя й максимальне єднання із природой, із Всесвіту.

Більш ніж півтора сторіччя назад Тютчев писав про гармонію світобудови. Тепер питання про місце людини у світі повинен задати собі кожний і, пам’ятаючи про думки великого поета, знайти свою відповідь


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Концепція миру й людини в лірику Ф. Тютчева