Про що б не говорила лірика, вона завжди буде говорить про людину. Поет-Лірик вкладає у своє творчеств особисті переживання й допомагає зрозуміти й полюбити прекрасне усередині кожного з нас. Пошук гармонічного співіснування людини й навколишньої действительности є однієї з найбільших тем у росіянці классической поезії й провідною темою у творчості такий яркого письменника як Федір Тютчев.
Особливо коштовною якістю поета є розуміння зв’язку людини з нескінченністю.
Глибокі особисті періживания знаходять втілення у віршах на
Федір Тютчев призивав
Потрібно лише очистити свій зв’язок із природою, перебороти розлад з нею, сподіваючись знайти гармонію відносин з миром: Лише жити в самому собі вмій – Є цілий мир у душі твоєї… ( “Silentium!” ) Адже мир і людина єдині, і це поет провозглашает урочистими словами “Усе в мені, і я у всім!.. ” (“Тіні сизі змішали”). Таїнства природи й мирозданья хвилюють воображение Тютчева сильніше, ніж суспільні процеси.
В епоху повороту до реалізму в літературі ( 60-е рр. XIX ст. ) Тютчев залишається вірний собі й своїй тязі до філософського осмислення життя.
Злободенні питання не мають сил відірвати поета від рішення вічної проблеми змісту существования людини в цьому світі. Не нав’язуючи никому своїх висновків, Тютчев усвідомлює трагічність розладу душі людини й душі природи. На заході творчості смуток переважає в його віршах, але це природне почуття вгасання на останньому цяпе життя. І все-таки поет розуміє, що замість одержує духовну просвітленість.
Проблема людини й миру встає тепер у Тютчева у формі стислих філософських суджень-мініатюр. Людина відповідальна перед міром за свої слова й справи, тому повинен у житті руководствоваться принципом “не нашкодь”. Причетність до навколишнього світу, уміння поставити себе на місце іншого, відчути разом з ним бачиться поетом як благо: “Нам співчуття дається, як нам дається благодать” (“Нам не дане вгадати…
“). Вірші Федора Тютчева завжди направляють нас до самому джерела знання людини про світ і пр самому себе. І пускай у них немає готових відповідей, рядка його поезії наскрізь пронизані бажанням дійти до істини своїм шляхом. Шлях Тютчева – це граничне відсторонення від дрібних безладь життя й максимальне єднання із природой, із Всесвіту.
Більш ніж півтора сторіччя назад Тютчев писав про гармонію світобудови. Тепер питання про місце людини у світі повинен задати собі кожний і, пам’ятаючи про думки великого поета, знайти свою відповідь