Для сучасного недосвідченого читача може здатися дивним, що, оголосивши війну київському князеві Ярополку, Володимир раптом задумався про весілля. А справа в тому, що в середньовіччя самий надійний військово-політичний союз завжди здобував форму династичного союзу. Володимирові не стільки потрібна була дружина Рогнеда, що він може бути й в очі ніколи не бачив, ськільки дружини князя Рогволода для війни з Ярополком.
Сюжет цікавий ще й тим, що проливає світло на політичні реалії державного життя Русі того часу. Та частина кривичів, що живе
Хоча деякі історики припуськали, що Рогволод міг бути нащадком тих “рюрикових чоловіків”, яких запрошений правитель “саджав по містах” слов’ян. Довести це або спростувати вже не представляється можливим, але ясно одне, що до 980 р. у Полоцьку існує своє “держава” зі своєю місцевою варязькою династією. І це не виключення,
“Ськандинавським” поводженням віє й від учинку Рогнеди. У Древній Швеції й Норвегії норманнськие жінки змушені були взяти на себе значні функції по веденню господарства й багато майнових справ родини, тому що їхні чоловіки тривалий час перебували в отлучке – у піратських набігах, або військових походах або в заморських торговельних експедиціях. Ця обставина підняла соціальний статус ськандинавських жінок. В VIII-X вв. вони могли нарівні із чоловіками вимагати розлучення, якщо шлюб не тривав довше 7 років.
Майно й діти у випадку розлучення ділилися нарівно. У Древній Швеції існували й правила бойового двобою між чоловіком і жінкою. Не дивно тому, що Рогволод запитує дочка щодо її заміжжя, а не вирішує справу сам, як надійшов би слов’янський князь.
Рогнеда ж не просто відмовляє Володимирові, а вказує напрямок пошуків їй нареченого. У перекладі на сучасну мову вона радить батькові орієнтуватися на союз із Києвом і київським князем Ярополком, а не на альянс із Новгородом і його “хибким” володарем Володимиром.
Ще одна цікава деталь, що говорить про разноетничеськом ськлад давньоруської еліти, утримується у відмові Рогнеди. Звичай того часу вимагав, щоб дівчина на знак згоди на шлюб роззула свого звуженого. Фраза: “Не хочу разути” – означала відмову дівчини виходити заміж.
Отут немає нічого цікавого, а от далі Рогнеда ображає Володимира, називає його “робичичем” – сином рабині. Він для неї “не настояший князівський син”. ПРО “другорядність” Володимира (сина не дружини Святослава, а його “наложниці” Малуши Любечанки, ключниці Ольги) згадував і літописець, коли розповідав про розділ Святославом земель між синами в 970 р.
Нагадаємо, що тоді Святослав посадив старшого сина Ярополка в Києві, а другого сина Олега в древлян. Про Володимира князь Святослав не згадав навіть, коли новгородци стали вимагати собі князя. Святослав звернувся до старших синів з питанням, чи не піде хто з них у Новгород. Ім’я Володимира назвали самі новгородци, підучені новгородським посадником Добриней братом Малуши Любечанки.
Подання літописця про “другорядність” Володимира досить зрозумілий – адже літописець був християнином, для якого всі діти, породжені не законною дружиною, “не законні”. А от для слов’янина сучасника Володимира така позиція неможлива. У східних слов’ян (у відмінності від норманнов) у часи язичества було прийняте багатоженство й всі нащадки в родині мали рівний статус “дітей свого батька”.
Слова Рогнеди про “робичиче” свідчать про її “іноземний” (не східнослов’янському) походженні.
(Т. В. Черникова)