У місті Сіракузах жив купець, а в нього було два хлопці-близнюки, схожих як дві краплі води. Купець поїхав за море й взяв із собою одного із хлопчиків – по імені Менехм. Там було свято, хлопчик втратився в юрбі; його підібрав інший купець – з міста Эпидамна, відвіз до себе, усиновив, а потім підшукав йому дружину й залишив весь свій стан. Другий хлопчик залишився в Сіракузах; на згадку про зниклому його перейменували й теж назвали Менехмом.
Він виріс, відправився на пошуки брата, довго їздив по всіх містах і, нарешті, добрався до Эпидамна.
На сцені – місто Эпидамн, коштують два будинки, в одному – дружина Менехма Эпидамнского, в іншому – гетера, його коханка. До глядачів виходить нахлібник Менехма Эпидамнского по кличці Столова Щітка – тому що посади його за стіл,
Та задоволена подарунком і на подяку замовляє кухареві вечеря на трьох. “На десятьох, – поправляє кухар, – Їдальня Щітка за вісьмох з’їсть”.
Менехм Эпидамнский з нахлібником ідуть на площу по справах, а із пристані є зі своїм рабом Менехм Сиракузский, що приїхав шукати брата. Звичайно, і кухар і гетера думають, що це Менехм Эпидамнский, і весело його привітають: це перша плутанина. “Слухай, – говорить гетера, – снеси-ка ти цей крадений плащ у перелицювання, щоб дружина його на мені не довідалася!” Менехм Сиракузский божиться, що він отут ні при чому, і плащ у дружини не крав, і дружина^-те в нього ні, і взагалі він тут уперше. Але, бачачи, що жінку не переконаєш, а плащ можна, мабуть, і привласнити, він вирішує повечеряти із красунею й подиграть їй: “Це я жартував, звичайно, я і є твій милий”.
Вони йдуть бенкетувати, а раба Менехм відсилає вхарчевню.
Отут з’являється разобиженний Щітка: він упевнений, що це його годувальник почастувався без нього, і напускає на Менехма Сиракузского з докорами. Це друга плутанина. Той нічого не розуміє й жене його ладь.
Ображений нахлібник відправляється розповісти про усім хазяйській дружині. Та в люті; обоє сідають чекати винуватця. А Менехм Эпидамнский, тутешній, уже отут як отут: він вертається із площі злий, клянучи себе за те, що вплутався там свідком у судову справу й тому не поспів на гулянку до гетери.
Дружина й нахлібник накидаються на нього з докорами, дружина – за викрадений плащ, нахлібник – за з’їдений без нього вечеря. Це перше непорозуміння. Він відбивається, але дружина заявляє: “На поріг тебе не пущу, поки не принесеш мені плащ назад!” – і захлопує двері. “Не хворий^-те й хотілося!” – гарчить чоловік і рішуче направляється до гетери – за розрадою й за плащем.
Але й отут він натрапляє на неприємність. “Що ти дурницю несеш, ти ж сам забрал плащ у перелицювання, не мороч мені голову!” – кричить йому гетера. Це друге непорозуміння. Вона теж захлопує перед ним двері; і Менехм Эпидамнский ідуть куди ока дивляться
Тим часом Менехм Сиракузский із плащем у руках, не знайшовши в харчевні свого раба, у розгубленості вертається назад. Дружина Менехма Эпидамнского приймає його за раскаявшегося чоловіка, але для порядку все-таки гарчить на нього. Це третя плутанина. Менехм Сиракузский нічого не розуміє, починається лайка, всі свирепее й свирепее; жінка кличе рятуйте! батька. Старий добре знає свою дочку – “від такої сварливої дружини хто завгодно заведе коханку!” Але красти в дружини – це занадто, і він теж починає напоумляти мнимого зятя.
Це четверта плутанина. Чи не зійшов він з розуму, що своїх не довідається? Догадливий Менехм і впрямь прикидається божевільним – і, як Орест у трагедії, починає кричати: “Чую, чую божий голос! він велить мені: візьми смолоскип, випали, випали їм ока!..” Жінка ховається в будинок, старий біжить за лікарем, а Менехм Сиракузский рятується, поки ціл. о
Вертається Менехм Эпидамнский, а назустріч йому – тесть і лікар з докорами за розіграну сцену сказу: це третє непорозуміння. Менехм відповідає лайкою. “Так він і впрямь буйний!” – викликує лікар і кличе рятуйте! дужих рабів. Менехм ледве відбивається від них, як раптом є несподівана допомога. Раб Менехма Сиракузского, не дочекавшись у харчевні свого пана, пішов його шукати, а те без догляду вічно він уплутується в неприємності! Неприємності в наявності: от якісь хлопці серед біла дня в’яжуть начебто б саме його хазяїна!
Це вже п’ята плутанина. Раб кидається на підмогу до мнимого пана, удвох вони розкидають і розганяють гвалтівників; на подяку раб просить відпустити його на волю. Відпустити на волю чужого раба Менехму Эпидамнскому нічого не коштує: “Ступай, я тебе не тримаю!” – І Менехм відправляється ще раз спробувати щастя в гетери
Раб, обрадуваний, кидається в харчевню зібрати свої пожитки й відразу зіштовхується з теперішнім своїм хазяїном, Менехмом Сиракузским, що і не думав відпускати його на волю. Починаються перекори й докори. Це четверте непорозуміння. Поки в них іде лайка, з будинку гетери чується така ж лайка, і на порозі з’являється після нової невдачі Менехм Эпидамнский. Отут той^-те-нарешті-те обоє брата зіштовхуються на сцені віч-на-віч.
Раб у здивуванні: хто ж його хазяїн? Це шоста, і остання, плутанина. Починається з’ясування: обоє – Менехми, обоє – родом із Сіракуз, і батько той самий…
Правда тріумфує, рабові остаточно даруется воля, Менехм Эпидамнский радісно готується перебратися на батьківщину, до брата, у Сіракузи, а раб повідомляє публіці, що з нагоди від’їзду розпродається все добро: будинок, земля, все начиння, челядь “і законна дружина – якщо тільки на таку покупщик відшукається!”. На тім і кінчається комедія
М. Л. і В. М. Гаспарови
(1 votes, average: 5.00 out of 5)