Роман М. Шолохова “Піднята цілина” можна назвати спірним. Незважаючи на те, що автор намагається затвердити життєздатність ідеї колгоспного укладу селянського життя, воно, як талановитий художник, відбиває глибокі протиріччя, що виявилися в процесі “суцільної колективізації”. Зовні конфлікт роману розвертається навколо боротьби комуністів з контрреволюціонерами. У більше широкому змісті основний конфлікт добутку складається в боротьбі нового й старого у свідомості людей.
Новим у житті хуторян було те, що вони повинні були
Саме колективізація стає тим “переломом”, що нерідко називають “великим” і котрий напевно й був таким по силі впливу на долі людей. Шолохов бачив, у якій найгострішій обстановці проходила колективізація на Доні.’ От рядка одного з його листів з Вешенської, написаного в 1929 році: “А Ви б подивилися, що діється в нас і в сусідньому Нижне-Волзькому краї. Тиснуть на кулака, а середняк уже роздавлений. Біднота голодує, майно, аж до самоварів і порожнин, продають
Народ звіріє, настрій подавлене, на майбутній рік посівний клин катастрофічно зменшиться”. Це дає нам підстава припустити, що відображення колективізації в “Піднятій цілині” – це лише частина правди, що знав і бачив Михайло Шолохов. Виконуючи соціальне замовлення, письменник навмисно зм’якшує фарби.
Але гострота конфлікту на селі однаково видне вромане.
Беззаконня й репресії, що супроводжували суцільну колективізацію, автор списує на “перегини” місцевої влади, які спотворили “мудру й гуманну” політику комуністів. Тому визнання вищим керівництвом країни цих перегинів так благотворно впливає на шолоховских селян. “Влада наша хутірська надуріла, декого дуриком у колгосп увігнали, багато середняків окулачили… Ить наш голова Ради так нас загнуздав було, що на зборах і слова супротив його не скажи…
І порешилл ми все через ту статтю в газеті “Правда” не повставати”, говорять Козаки на заклики до повстання проти Радянської влади. Ці настрої зображені в “Піднятій цілині” як масові. Але чи не так легко було повірити, що беззаконня, що діялися в країні, відбуваються не з мовчазної згоди зверху?
Прикладом революційної запопадливості, що сопровождались прямим насильством над людьми, можна назвати поводження комуніста Макара Нагульнова. От як він агітує хуторян вступати в колгосп: “…декому з наших лиходіїв, Алл С о ч. Р У хоча вони й середняки числются, прямо говорив: “Не йдеш у колгосп? Ти, виходить, проти Радянської влади?
В 19-м року з нами бився, супротивничал, а зараз проти?
Ну, тоді й від мене миру не чекай. Я те я, гада, так гробану, що всім чортам муторно стане”. Говорив я так?
Говорив. І навіть наганом по столі постукував”. Секретар партосередку колгоспу Макар Нагульнов не просто фанатично треба ідеї
У своїй непримиренній боротьбі за Радянську владу він не зауважує людину, має за ніщо людське життя. Розкриваючи цей образ, Шолохов показує те, що в його розумінні було перегинами. Всією логікою оповідання він відмежовує Нагульновых від вищої влади країни.
Сама ідея колективізації залишається для автора чистої. Але, мені здається, що ніякі довірчі бесіди Давидова з хуторянами не можуть прикрити того, що заради великої ідеї трудівників насильно відривали від землі, нав’язуючи їм нове життя
Це підтверджує й образ Кіндрата Майданникова, господарника, тяжкою працею нажившего своє добро й не бажало з ним розставатися заради колективного щастя. Раніше було прийнято вважати, що “великий перелом” відбувся в душі цього середняка, коли він пішов у колгосп. І сам Шолохов трактує поводження свого героя як боротьбу ” жалості-гадюки” і прагнення до світлого колгоспного життя. У цьому образі саме й розкривається суперечливість позиції самого автора
З одного боку, Кіндрат Майданников – розумний працьовитий хазяїн, що розуміє різницю між “моїм” і “нашим”. Він ставить під сумнів ефективність колгоспного господарства, тому що людина не випробовує в цьому випадку особистої зацікавленості в кінцевому результаті. До того ж колгоспом керує городянин, що мало що розуміє у веденні селянського господарства. З іншого боку, намагаючись пристосуватися до реалій нового життя, Кіндрат сварить себе за власницькі інстинкти.
Мені здається, найбільш правдивим вийшов у Шолохова образ Андрія Разметнова.
Член гремяченской партосередку, що вірить у святість ідеї колективізації, він проте не зміг взяти участь у розкуркулюванні Гаевых, коли побачив страждання дітей. Внутрішня роздвоєність героя, що розцінювалася радянською критикою як його м’якотілість, насправді є найглибшою трагедією цієї людини. І зрештою чуйність, доброта, людяність Андрія Разметнова беруть своє
Він приходить у сільраду зі словами: “Більше не працюю… Розкуркулювати більше не піду”. Напевно, не випадково у фіналі роману Разметнов не гине, як Давидов і Нагульнов.
У ньому найбільше було життя, людяності. Цей герой не змінив ні собі, ні своїм односільчанам. Життя в Гремячем Балці під час “великого перелому” показана далекої від нормального стану. Козаки начебто втратили своє вільнолюбство, характер, горду, сміливу натуру
Величезний тиск активістів колективізації на хуторян приводить Село в стан постійної напруженості. “Життя в Гремячем Балці стала дибки, як норовистий кінь перед важкою перешкодою”, – пише Шолохов. На прикладі Гремячего Балки ми бачимо, як події того трагічного часу відбилися на долях усього російського селянства
Правда, у романі показана тільки сила цього втручання, але не його трагічні наслідки. І все-таки ми віддаємо належне таланту Шолохова, що зміг відобразити в романі втрату селянством віри в стабільність життя, у можливість вільного вибору, спокійної роботи на землі