КОЛЕГІЯ ПАВЛА ГАЛАГАНА – приватний навчально-виховний заклад у Києві. Відкритий 1 жовтня 1871 р. у пам’ять свого раптово померлого 15-річного сина Г. Галаганом (1819 – 1888) – прогресивним громадським діячем і меценатом, головою Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, членом Київської археографічної комісії, почесним членом Історичного товариства Нестора-літописця, автором друкованих праць з етнографії та народного мелосу, близьким знайомим Т. Шевченка, М. Гоголя, М. Максимовича. Для розміщення колегії він придбав
Назва “колегія” підкреслювала зв’язок з традиціями колегій XVI – XVІІІ ст., що відіграли визначну роль в українській історії як центри науки й культури. Виховання учнів здійснювалось, наскільки це було можливо в умовах царської Росії, у дусі любові до України, пошани до народних звичаїв і традицій. Згідно зі статутом колегія ставила за мету допомогти обдарованим малозабезпеченим юнакам підготуватися до вступу в університет, а в пояснювальній записці, доданій до проекту статуту, Г. Галаган
Звичайно, у цих документах не обійшлося без обов’язкових стандартних запевнень щодо бажання “сприяти розвитку педагогічної справи в Росії” і турботи “про основи російського життя”, без чого годі було сподіватися на дозвіл відкрити такий навчальний заклад.
Учнями колегії могли стати юнаки “всіх без винятку станів, не виключаючи й руських народженців Галичини (Австрійської Галіції), але тільки православного чи греко-уніатського віросповідання”. 40 – 50 осіб навчалися на кошти батьків, а 30 вихованцям, які через матеріальні не – статки не могли одержати освіту, але витримали конкурсні іспити, надавалася стипендія. Колегія мала чотири класи, що відповідали за програмою чотирьом старшим класам класичної гімназії, але за наполяганням її засновника була самостійною в організації навчально-педагогічного процесу й господарчої діяльності.
У навчальній програмі перевага надавалася гуманітарним дисциплінам. Учні студіювали історію, археологію, словесність, мови (російську, французьку й німецьку, давні – грецьку й латинську), соціологію, суспільствознавство, а також естетику, стику, мистецтво, теорію музики, малювання. У 1917 р., за часів Центральної Ради, постановою правління введено вивчення українознавчих дисциплін (мови, літератури, історії).
Викладався закон Божий. Вивчалися математика, фізика, хімія, географія, креслення. Відводився час на заняття танцями, гімнастикою, ручною працею. Колегія мала клас співів з фортепіано, скрипками і органом, природничо-науковий кабінет з найновішим на той час обладнанням, астрономічну вежу з телескопом, кіноапарат.
До послуг учнів була велика, постійно поповнювана бібліотека, що складалася з трьох відділів (фундаментального, учнівського і навчальних посібників) і була започаткована книгозбірнею українського історика М. Маркевича (1505 назв, 4169 томів). Г. Галаган передав їй також родинну бібліотеку, збірку карт, планів і схем, книжкову добірку свого сина
Павла (346 назв, 471 том). На кінець 1895 – 1896 навчального року книгозбірня налічувала 3758 назв, 10 552 томи. Окрасою бібліотеки стали стародруки – “Литовський Статут”, “Лексикон словенороський” Памви Бєринди, “Лютня Аполлонова” Лазаря Барановича, рукописи, рідкісні видання, цінна нумізматична колекція, подарована колегії її засновником.
Багато уваги приділялося загальному розвиткові вихованців. У 1880-х роках учні випускали журнали “Колегіантська думка” (тут А. Кримський опублікував свою першу статтю “Працелюбні трутні”) і “Слово”, що друкувало поетичні й прозові твори, літературно-критичні статті театральні рецензії.
У колегії працювали відомі діячі літератури й науки, зокрема літературознавець – славіст А. Степович, філософ Я. Колубовський (обидва – випускники колегії), активний діяч Старої громади С. Трегубов, російський письменник І. Анненський. Серед її викладачів знаходимо такі широковідомі в науковому й мистецькому світі імена, як філолог і педагог П. Житецький, живописці – засновник Київської рисувальної школи М. Мурашко та М. Пимоненко, а також історик і педагог В. Сиповський, літературознавці М. Марковський (випускник колегії), В. Науменко, В. Пьотр. Силами викладачів виходили “Щорічник” (1898-1916) і періодичний збірник “Педагогічна думка” (1904 – 1905), у 1896 р. ними було підготовлене ювілейне видання “25-річчя Колегії Павла Балагана в Києві”.
Значний внесок у розвиток науки й культури зробили вихованці колегії – літературознавець Н. Котляревський, філолог, сходознавець, славіст і письменник
Кримський, поети -“неокласики” П. Филипович і М. Драй-Хмара, історик-медієвіст Д. Петрушевський, ботанік B. Липський (у 1922 – 1928 рр. президент АН України), юристи В. Грабар, І. Малиновський, М. Максимейко, мовознавці М. Калинович і Б. Ларін, літературознавці C. Савченко і Б. Навроцький, прозаїк Б. Лазаревський, композитор і педагог Б. Яновський, історики Є. Матросов і М. Жевахов, психолог Г. Костюк, географ П. Тимошокта ін. У 1910 р. було створено “Товариство колишніх вихованців Колегії Павла Галагана”, осередки якого діяли в Києві і Петербурзі.
У 1885 – 1886 рр. у бібліотеці Колегії працював І. Франко, а в її церкві у травні 1886 р. він брав шлюб з Ольгою Хоружинською. Гостем колегії бував М. Максимович.
За наказом Наркомату освіти УРСР від 15 червня 1920 р. колегія припинила своє існування і була перетворена в трудову школу № 57. Пізніше тут містилася зразкова середня школа № 92 ім. І. Франка і міський будинок учителя, а у 1986 р. відкрився Національний музей літератури України.
Літ.: Заволока М. Г. Загальноосвітня школа України в кінці XIX – на початку XX ст. К., 1971; Борисенко В. Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60 – 90-х роках XIX ст. К., 1985; Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (X – поч. XX cт.).
К., 1991.
Г. Бандура