Користуючись своїми засобами й розважливою фамільною політикою, московські князі в XIV в. поступово самі виступали з положення безправних питомих князів. Молодші, але богатые, ці князі почали сміливу боротьбу зі старшими родичами за великокнязівський стіл. Головними їхніми суперниками були князі тверские, старші їхній родичи.
Діючи в ім’я сили, а не права, московські князі довго не мали успіху. Князь Юрій московський заперечував велике князювання у свого двоюрідного дядька Михайла тверского й погубив в Орді свого суперника, але потім
Князі тверские ніяк не могли зрозуміти щирого положення справ і на початку XIV в. усе ще вважали можливої боротьбу з татарами. Інший син Михайла Тверского, Олександр, призивав свої братії, російських
В Орді звикли вже думати, що, коли приїде московський князь, буде “багато чого злато й сребро” і у великого хана-пануючи, і в його ханш, і у всіх іменитих мурзів Золотої Орди). Завдяки тому московський князь, по генеалогії молодший серед своїх братій, домігся старшого великокнязівського стола. Хан доручив Розжарюєте покарати тверского князя за повстання.
Той справно виконав доручення: під його предводительством татари розорили Тверское князівство “і просто виріши, – додає літопис, – всю землю Росіянку положиша пусту”, не торкнувши, звичайно, Москви. У нагороду за це Калита в 1328 р. одержав великокнязівський стіл, що з тих пор уже не виходив з-під московського князя.
Придбання великокнязівського стола московським князем супроводжувалося двома важливими наслідками для Русі, з яких одне можна назвати моральним, інше – політичним. Моральне полягало в тому, що московський питомий власник, ставши великим князем, перший почав виводити російське населення з тої зневіри й заціпеніння, у яке повалили його зовнішні несчастия. Зразковий улаштовувач своєї долі, що вмів оселити в ньому суспільну безпеку й тишу, московський князь, одержавши звання великого, дав відчути вигоди своєї політики й інших частин Північно-Східної Русі.
Літописець відзначає, що з тих пор, як московський князь одержав від хана великокнязівське звання, Північна Русь початку відпочивати від постійних татарських погромів. Розповідаючи про повернення Калиты від хана в 1328 р. з даруванням, літописець додає: “…бысть оттоле тиша велика по всій Російській землі на сорок років і престаша татарове воевати землю Росіянку”. Час із 1328 по 1368 р., коли вперше напав на Північно-Східну Русь Ольгерд литовський, уважалося порию відпочинку для населення цієї Русі, що за те дякувало Москві.
У ці спокійні роки встигли народитися й вирости цілих два покоління, до нервів яких враження дитинства не прищепили беззвітного жаху батьків і дідів перед татарином: вони й вийшли на Куликово поле.
Політичний наслідок придбання московським князем великого князювання полягало в тому, що московський князь, ставши великим, перший початків виводити Північну Русь зі стану політичного роздроблення. Навколо Москви із часу велико-князювання Калиты утвориться князівський союз, керований самим московським князем. Спочатку цей союз був фінансовий і підневільний. Доручення збирати ординську данину з багатьох, якщо не з усіх, князів одержав Іван Данилович, коли став великим князем володимирським.
Це повноваження послужило могутнім знаряддям політичного об’єднання питомої Русі. Не мисливець і не майстер бити свої братії мечем, московський князь одержав можливість бити її рублем. Простий відповідальний прикажчик хана по зборі й доставці данини, московський князь зроблений був потім повноважним керівником і судьею росіян князів.
Коли діти Калиты по смерті батька в 1341 р. з’явилися до хана Узбекові, той зустрів їх із честю й любов’ю. Старшому синові Семенові, призначеному великим князем, дані були “під руки” всі князі росіяни. По смерті Семена в 1353 р. його брат Іван одержав від хана разом з великокнязівським званням і судовою владою над всіма князями Північної Русі. У князювання Іванова сина Димитрия цей князівський союз із Москвою на чолі ще більше розширився й зміцнився, одержавши національне значення. Коли при Димитрии відновила боротьба Москви із Твер’ю, тверской князь Михайло Олександрович шукав собі опори в Литві й навіть в Орді, чим погубив популярність, який дотоле користувалися тверские князі в Північній Русі.
Коли в 1375 р. московський князь ішов на Твер, до його полиць приєдналися 19 князів. Вони гнівалися на тверского князя за те, що він неодноразово наводив на Русь Литву й з’єднався навіть із поганим Мамаем. Нарешті, майже вся Північна Русь під керівництвом Москви стала проти Орди на Куликовом поле й одержала під московськими прапорами першу народну перемогу.
Це повідомило московського князя значення національного вождя Північної Русі в боротьбі із зовнішніми ворогами. Так Орда стала сліпим знаряддям, за допомогою якого створювалася політична й народна сила, що направилася проти її ж.
Цит. по: Ключевский В. О. Про політика Івана I // Хрестоматія по історії Росії: В 4- Х тт. Т. 1. З найдавніших часів до 17 Століття / Сост.: И. В. Бабич, В. Н. Захарова, И. Е. Уколова. М., 1994.
С. 19 – 22.